20 листопада батькові було би 93. Помер у 87. Пам‘ятаю, ці кумедні, виснажливі діалоги по телефону:
— Ало!
— Да!
— Привіт!
— Здрастуй.
— Як ви там?
— Та нічого, а ви?
— З Днем народження!
— В нас сніг іде.
— В нас теж. З Днем народження, кажу!
— Да.
— Що, да?
— А хто це?
— Я!
— А, це ти? Я й не пізнав.
— З Днем народження!
— У кого?
— У тебе!
— У тебе? Поздравляю! Ми й забули.
— Та не в мене, а в тебе!
— Шо у мене?
— День народження, блін. 20-го листопада!!!
— А яке число сьогодні?
— Та 20-те ж!
— Тю! Точно, ми й забули.
— Будете празнувать?
— Кого?
— День народження!!!
— Чий?
— Твій!!!
— А, та чоб ми його празнували? А, може, й будем. Як не забудем.
— Я в суботу приїду!
— Куди?
— До вас!
— А! Коли?
— В суботу ж кажу!
— В яку? В оцю?
— Да!
— А сьодні шо?
— Вівторок!
— А число яке?
— 20 листопада! День народження твій!!!
— А, точно, ми й забули… Купи мені бритву! Тіки недорогу!
Десь мати на задньому фоні: «Не купляй йому нічого, він її ззість»
— Добре, куплю!
— Кого?
— Та бритву ж!
— Кому?
— Тобі!
— Нашо?
— На подарок!!!
— А, спасіба… А хто це?
В общим, з Днем народження, Батьку!
— Га?! А хто це?
Віталій Чепинога
