Живемо в часи, коли запит на книги про історію нашої батьківщини зростає. І це безумовно тішить, оскільки потрібно знати своє минуле, щоб краще розуміти сьогодення й майбуття. Автор книг, про які йдеться, народився за парєбрікам, вчився, працював в Україні, Канаді. Наразі працює та викладає в Гарвардському університеті. Фахівець з історії України та східної Європи. Для мене в книгах не художньої література (власне, як і для художньої) важливо, щоб текст не просто викладав сухі факти, а й чіпляв та затягував читача. Тоді значно зростають шанси, що книгу принаймні дочитають. В Сергія Плохія виходить писати так, щоб його книги читали. Цікаво й захопливо. Окрім цього всі книги з посиланнями на відповідні документи.
Мабуть, Плохій вважає найбільшою своєю метою — донести матеріали з його книг донести переважно і насамперед до читачів західної частини світу, бо принаймні наразі всі вони виходять англійською, а українською вже в перекладі.
На фото всі україномовні книги Плохія, окрім кількох ранніх, де він був співавтором. З метою заохочення до читання якісної літератури від знаного професора — історика, українця про Україну та для орієнтації про що конкретно йдеться в кожній з книг написано цей допис.
Деякі з книг читав досить давно, тому писатиму виключно про те, що найбільше запам’яталося. Писати рейтинги/ бали не буду, бо для мене всі книги 10/10, навіть якщо я десь у чомусь не згоден з автором. Далі, власне, про книги
«Українська Кліо. Нариси про історію, істориків та пам’ять»
Книга складається з низки статей, написаних в різний час на навколо історичні теми. Теми дуже цікаві, як от про що йшлося в Гадяцькій угоді, хто був її автором, хто її підписував? Якою була б історія України, Польщі та інших держав, якби вона вступила в силу? Що про це писали Грушевський, Костомаров, Драгоманов, Липинський та інші?
Окрім цього тут нариси про інших істориків, їхні підходи до цієї науки, про вдячність автора за те, чому в них навчився та про їхні заслуги в розкритті чогось важливого зокрема в методології.
«Забуті покидьки східного фронту»
Чи знаєте ви, що совєти настільки «самі», без допомоги союзників перемогли нацистів в другій світовій, що на території України були військові аеродроми американців, з яких вони робили вильоти для бомбардувань німців? А оскільки ні совєцькі громадяни не стикалися з західними досягненнями культури та техніки, ні американці ніколи не бачили такої дупи, як в ссср, то тимчасове уживання двох відмінних цивілізацій було сповнене безліччю несподіваних випадків в царині стосунків між людбми, військових між собою, секретних служб тощо.
«Ядерне безумство. Історія Карибської кризи»
Ніби достатньо представлено в літературі тему. Але ж Плохій знаходить як завжди моменти, на які раніше не звертали особливо уваги. Наприклад, звідки та як везли ракети, встановлювали, як конкретні виконавці, більшість з яких були українцями, приймали рішення в критичних ситуаціях, чому і скільки разів була критика, чому все добре скінчилося, як, хто і чому писали листи, промови тощо? Які особисті стосунки були між лідерами держав? Про Кастро та про Кубу. І, звісно, ще багато чого цікавого.
«Ялта. Ціна миру»
Чудова книга, де під ціною миру розглядаються торги та поступки між совєтами з одного боку та британцями і американцями з іншого, які відбувалися на ялтинській конференції. Як східну Європу віддали комуністам в ярмо, щоб совєти погодилися на новий світовий порядок, вступ у війну з Японією та ідею-фікс Рузвельта про ООН. Як класично надули захід з Польщею та її перехідним урядом тощо. В кого які були цілі та що отримали в результаті.
Цінним є факт, що Плохій робив книгу на основі всіх наявних та відкритих архівів з обох сторін, спогадів зі співставленням та аналізом викладеного в документах, щоб вийти на найбільш ймовірну істину. А також сподобалося розкриття характерів всіх діючих осіб, включно з помічниками, родичами, з їхніми роздумами, задумами та діалогами.
«По червоному сліду»
Цю книгу можна назвати майже романом про українця, колишнього повстанця ОУН, який за планом секретних московських служб, новітнім способом, який практично не залишає слідів злочину, вбив у післявоєнному Мюнхені двох відомих діячів українських націоналістів Лева Ребета та Степана Бандеру.
Книгу написано настільки захопливо, що читач навіть починає співпереживати за життя та долю головного героя, який власне ніби й не герой зовсім. А закінчення настільки ж несподіване, як і вибір теми книги з описом життя не жертв, а злочинця.
«Остання імперія»
Насправді, звісно, не остання. На жаль. Ця чудова, захоплива та дуже інформативна книга обґрунтовує тезу Плохія про те, що саме Україна та українці зробили можливим розпад ссср.
В ній автор з усіх боків поступово підводить читача до зустрічі в Біловізькій Пущі на держдачі тодішніх керівників трьох «братніх» тоді ще республік. Ретельно змальовано характери Єльцина, Шушкевича та Кравчука, позиції, з якими вони приїхали, перемовини та отримані результати. І, звісно, доводиться чому та яким чином саме наш народ забив останнього цвяха в гроб союзу з передумовами, міжнародною ситуацією, позицією США тощо.
«Козацький міф»
Це книга – детективне розслідування. І щоб разом з автором зануритися в нього попередньо дуже бажано вивчити всі наявні неспростовні матеріали справи у вигляді речового доказу.
Хоч детективного жанру загалом не люблю, але з речовим доказом й за сумісництвом предметом дослідження Плохія, а саме з «Історією Русів», я перед прочитанням книги ознайомився, що рекомендую зробити всім, хто буде читати «Козацький міф». Пошук автора «Історії Русів» і є основою сюжетної лінії цього захопливого чтива.
Дуже захопливе дослідження. «Історія Русів» зіграла свого часу непересічну роль в формуванні та розвитку національної свідомості багатьох українців, зокрема й Тараса Григоровича Шевченка.
Більше нічого. Бо що ж то за читання детективу після розкриття змісту?!
«Брама Європи»
Брама Європи в розумінні цієї книги — це Україна. Бо брама захищає від ворога, що хоче зайти, але водночас і забезпечує транспортування корисних речей.
Це загальна історія України від Сергія Плохія. Цікаво, що автор писав її для західного читача. Тому, можливо, українцям, які вже цікавляться питанням та мають базові знання, буде дещо занадто розжоване. А от для тих, хто починає знайомитися з історією України, має підійти найліпше.
«Царі та козаки. Загадки української ікони»
В цьому дослідженні Сергій Плохій, відшукуючи на українських іконах часів Гетьманщини іноді досить цікавих впізнаваних персонажів, зокрема й козаків, а переважно верхівки старшини, робить спробу накласти це на тодішнє сприйняття гетьманами та полковниками їхнього місця в московській державі.
Читач дізнається ще багато чого цікавого з царини українського художнього й не тільки мистецтва. А ще досить переконливо наводяться паралелі між зменшенням автономії України та збільшенням зображень на іконах інших персонажів, про яких йдеться в назві.
«Наливайкова віра. Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні»
Тут Плохій на основі архівних документів та зокрема «Історії України-Руси» Грушевського досліджує взаємовпливи між християнською релігією та козацтвом в Україні в часи Речі Посполитої, Хмельниччини та Гетьманщини.
Автор аналізує участь козаків в релігійних кризах в Україні, таких як Берестейська унія, змагання за патріарха з москвою тощо. Як і участь духівництва в повстаннях та державотвореннях козаків. Тут маємо більш академічний виклад матеріалу, ніж в пізніших роботах автора.
«Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, росії та білорусі»
Ця книга відправить вас захопливою мандрівкою через століття від часів Русі до часів Гетьманщини. В книги є один недолік в частині двох останніх іменників з назви. Менше з тим, книга актуальна та цікава, розвінчує багато мітів московської пропаганди та проливає світло на деякі важливі речі, особливо в частині запропонованих аргументованих передумов, причин та наслідки в націєтворення на нашому найкращому в світі шматочку землі.
«Великий переділ. Незвична історія Михайла Грушевського»
З назви вже зрозуміло, що в книзі йдеться про стовпа української історіографії. Тут і про формування світогляду Грушевського, перипетії його наукового, громадського та особистого життя, яке безумовно було цікавим та насиченим та проходило на фоні непересічних для України подій.
Події сторічної давнини в російській імперії, куди, на жаль, входили тоді й наші землі, часто називають революцією. Герой цієї книги, хоч грав на перших ролях в тих подіях, зробив іншу, не менш грандіозну революцію в підході до історії нашого краю. Можна назвати Грушевського батьком двох незалежностей від Москви. Першу було проголошено універсалом УНР, а другу його історичними працями. Книга неймовірно цікава, інформативна й доносить читачеві багато інших цікавих дотичних речей.
«Загублене царство. Історія «руського мира» з 1470 року до сьогодні»
Дуже корисна книга, зокрема для українців. Звісно для московитів була б ще кориснішою, але чи будуть вони про себе читати правдиву історію? Тут про становлення, розвиток московської держави, захоплення земель з перетворенням в імперію, привласнення та перекручування історичних фактів, заборону та тиск на все українське і аж до наших днів, коли один владімір ставить в москві пам’ятник іншому, котрий до них звісно жодного відношення не має. Вартісна, пізнавальна та цікаво написана книга.
«Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»
Читав книгу майже водночас з переглядом художнього американо-британського серіалу про Чорнобильську катастрофу, де в принципі мова йде про те ж саме. Навіть враховуючи досить непоганий фільм, книга більше сподобалася.
Мав пересторогу щодо здатності автора показати життя та роботу енергетиків, щоб це не здавалося штучним та нецікавим. І даремно. Плохій просто блискуче справився, описуючи наприклад всі перипетії з заступником головного інженера, який в ту ніч безпосередньо керував випробуваннями, під час яких і сталася трагедія.
Розібрано передумови, причини, наслідки аварії включно з технічними, що особливо тішить, як для автора, що не має відношення до енергетики.
Читайте українське!
Сергій Смілян
