Я мріяв, оселившись у столиці: коли збудую дачу, то найперше викопаю криницю. Це бажання має початок іще зі школи: біля майстерень була криниця, викопана Бог зна коли: на перерві чергові брали з неї воду, заливали в бачок, який учні називали «поїлка»…
Живу в місті, де можна купити будь-яку воду, а ні — з криниці найсмачніша. Як вип’ю кружку холоднючої, аж вилиці зводить, і тоді, мов осінній спалах — спомини про минуле: батьківську хату, що на Карабановому кутку, а біля неї, в осонні берези – криниця. Згадується і «вдовина» криниця, біля Пампухівського ставка, у березі.
Там нині пагорб й лісосмуга за пісковиком. В далекі тридцяті роки було поле – його засівали удови – чоловіки полягли в громадянську. Надворі спека, спрага забирала сили. І надумали жінки викопати криничку. Заходилися гуртом, з часом каламутна вода очистилася й забило джерело, яке й стало не тільки місцем водопою сельчан, а й символом для вдів – пам’яттю про загиблих.
Зібравшись на короткий перепочинок, жінки згадували коханих, розділяли та загоювали горе у споминах та оплакуваннях. А коли довго не було дощу – молилися біля джерела та просили Всевишнього, аби зібрав над їхнім селом дощові хмари – й слова ті не раз розчулювали небеса. Буквально увечері краплі остуджували землю, а потім злива напувала загорнуте зерно й освіжала дерева і трави.
«Удовиного джерело» більш-менш облаштоване: було поставлене бетонне кільце, прилаштована така собі лавочка. З того далекого часу джерело обов’язково вичищали тільки вдови. А на дощечці, яка прикріплена поруч, прочитуються слова: «Не крадіть і вірте в Бога, до води нам всім дорога». Пращури приписували воді священні властивості, вважали, що лікувальна, ставились обережно, приносили навіть жертви криницям і джерелам.
Святість води збереглася до нашого часу. Особливо цінувалась, так звана, «не почата» вода, яку набирали з трьох криниць до схід сонця. Побоювалися вносити до хати воду, яку набрали з криниці після заходу сонця. Вважалося, що з водою можна внести до хати нічницю. Рекомендували очистити воду вогнем, опустивши у неї запалену тріску.
…Як хочеться напитися води з батьківської криниці! Колись щоранку, перш, ніж іти до школи, на прохання мами, набирав у відра, бо ж її так багато треба було в господарстві. Уже немає батьків, хата покосилася, і криниця замулилас.. Лишились лише спогади…
Віктор Жадько
