— Я не інтересуюсь політикою!
— А історією?
— Нєа.
— А чим ти цікавишся?
— Мені треба, шоб газ був дешевий і зарплата велика.
— І все?
— І все!
— А мова?
— Яка разніца?
— А віра?
— Я невіруючий, мені пофіг.
— Армія?
– А з ким воювать? В мене родичі в Росії.
…
…
— А Україну любиш?
— За шо її любить? За злодіїв, шо 30 років у владі крали? Такий і совєцький союз був!
— Ти б, мабуть, емігрував?
— В Польші в сто раз луччє.
— Ти ж громадянин України?
— Да!
— Ти ж маєш обов’язки перед Державою!
— Я нікому нічо нє должен!
***
Хто ж ти, людино, яку я чую? Хто ти є, той, кого я бачу? Манкурт? Зрадник? Чи все ж таки громадянин?..
Відкриваю Вікіпедію.
Там написано: громадянин — людина, що має стійкий правовий зв’язок з конкретною державою, що проявляється у взаємних правах та обов′язках.
Не знаю, яким боком прив’язати це до того «громадянина», з яким намагався спілкуватись і ледве стримувався від відрази…
Василь Піддубний
