З телеоператором Максом я познайомився на каналі «Інтер» на початку 2000-х. За часів останнього Майдану він відкрито підтримував Януковича, надалі активно долучившись до зйомок пропагандистських сюжетів, що їх показували на російських телеканалах «Звєзда» та «Лайф ньюз». Як вірний парафіянин Києво-Печерської Лаври, після тривалих постів та молитовних подвигів Макс йшов у тривалий запій, щоб набратися гріхів для подальшого їх відмолювання.
Хоровий спів не обезличує, але й фаховитого сольного виконавства не передбачає. Навіщо, коли адресат чи слухач потребує більш-менш «соковитої» злагоди? Не певен, що саме ця причина покликала на телеекрани нову хвилю балакунів-патріотів і загримовану під патріотів нечисть.
— Я не інтересуюсь політикою!
— А історією?
— Нєа.
— А чим ти цікавишся?
— Мені треба, шоб газ був дешевий і зарплата велика.
Тусували з малим в одному із сусідніх двориків, запускали літачок… Довкола багато молоді, зокрема і повнолітніх, чимало батьків з малюками. Аж раптом чую за спиною приємний жіночий голос: «Молодиє люді, здравствуйтє, соцопрос… ви согласни отвєтіть на вопроси, связанниє с прєдстоящімі виборами в мєстниє совєти?… скажитє, пожалуйста, єслі би вибори состоялісь в ето воскрєсєньє, кого би ви поддєржалі на пост мера Одєсси?»
Державою мають керувати романтики, а не досвідчені професіонали. Теоретики, а не практики. Наївні лідери, а не досвідчені прагматики. Бо перші хочуть і будуть намагатись змінити країну, а другі вірять, що нічого змінити не можна і захищатимуть статус кво. А Україні потрібні швидкі революційні зміни системи на краще, а не поступові, обережні, компромісні кроки.
На постаменті, де колись стояв Косіор, що на столичній Лук’янівці, відкрито пам’ятник Петрові Болбочану!
Повернувшись із Півдня України, маю кілька висновків. Найперше і найголовніше: спраглих до українського слова і загалом усього українського там вистачає! Більше того, є голод на українське слово. «Ну, чому до нас майже ніхто не їде?.. Ми тут, ніби на острові, десь життя вирує, а тут тиша… Був Жадан. Зібрав цілий кінотеатр, однак це ж лише раз на моїй пам’яті…»
