Остап Вишня, блискучий класик української сатиричної прози, був репресований і провів десять років у таборах Гулагу. Його випустили у 1943-му, щоб написав потворний пасквіль «Самостійна дірка» — твір, що висміював УПА і бандерівців, загалом усіх жителів Західної України, які прагнули власної держави і не бажали іти у розпростерті обійми СРСР.
Цей факт яскраво свідчить: потримай людину достатньо під тиском – і вона зламається, стане безвольною.
Із 2014-го до 2019-го року в Україні зламалась більша частина населення. Ні, вони, вочевидь, не є прямими запроданцями своєї держави. Просто ці люди не витримали дуже щільного тиску та відвертих військових і інформаційних тортур, і погодились на все, що їм підсовують для підпису.
Під тим «підписом», власне, те, що вони – «агенти англійської розвідки», що вони за мир і спокій, лиш би більше не «виривали нігті» щоденними повідомленнями про убитих на Сході і не били по голові… курсами валют.
Їх, цих втомлених людей, у 2014-му було незрівнянно менше і вони навіть були натхненні до опору, відчуваючи несподівану і очевидну загрозу. Зрештою, Порошенко зрозумів цей механізм і часто зловживав ним, викрикуючи до ладу і не дуже про «напад Путіна», щоб тримати в тонусі і приводити до тями втомлений український народ. Гасав як алабай навколо овечої отари, намагаючись збити їх докупи. Але, зрештою, задихався сам…
Парадоксально, але причина нашої втоми у тому, що українці вже виявились частково європейцями та громадянами світу. Глобалістично живучи рівнем економічної та фінансової свободи, усі маркери виміру та оцінки власного життя наших людей у кінцевому розрахунку звелись до комунальних платежів, рівня доходів та курсу гривні відносно долара. А не до якоїсь там примарної мови, етносу і мелосу, прости господи.
І тому коли чинний президент України у своєму новорічному зверненні пропонує українцям запитати себе «хто я?», то навіть не підозрює, наскільки велемовний хор волає у відповідь: «А хрєн його знає».
Володимир Гевко
