Ні, не мамина, як співається у відомій пісні, а саме – Лідина. Так ми прозвали цю «приблуду» – дерево, що виросло саме по собі на нашій ділянці із порослі сусідської вишні. Сусідку, яка вже років з 8 царствує на небі, звали Лідою. Переселенка з Чорнобильської зони. Рано поховала чоловіка і сама, на жаль, рано пішла у засвіти…
Дуже любила свою дачу, свій сад, старанно доглядала за рослинами і деревами. Посадила якось 
майже поруч із нашою межею саджанець нової вишні, сказала, що дуже гарний сорт, а як виросте – поділиться з нами. Та не склалося – наступної весни Ліда вже більше не з’являлася. А дітям та онукам це заняття стало зовсім нецікавим, і колись добре доглянутий, розкішний сусідський сад перетворився на суцільні хащі…
Аж ось через рік-два на тому місці, де у нас колись лежала купа перегною, пробився паросток вишні. Напрочуд правильної форми і такий кучерявий! Попри те, що мали вже свої дві старі вишні, вирубувати цю поросль рука не піднялася – вирішили залишити, бо зрозуміли, що це до нас «перелізла» Лідина вишня.
Років зо три, як радує нас рясними врожаями. І береже добру пам’ять про гарну сусідку…
Григорій Южда
