Було свято Трійці, триєдиного Бога. А ракет – чотири, як літер у слові, що означає нечисту силу. Вона вчора воювала з моїм рідним містом, конкретно з ним. З Україною ж воює все життя. А мій Чортків набагато старший від багатьох ерефівських «городов». Йому недавно виповнилося 500. Тим часом, як пихатому пєтєрбургу всього 318. Гнилому від вічних мокрот і туманів, звідти їхній сатана родом. Поки в Чорткові раділи Магдебургському праву (в 1522-му), зводили замок-фортецю і величні храми, творили мистецтво, культуру, історію – на місці «пітєра» по хрестоматійних болотах повзало гаддя. Або ж предки їхнього лисого, дідька.
З ним назва моєї малої батьківщини має спільного саме стільки, щоб нагадати: в наших краях здавна вміли приборкати нечисть. Давня легенда розповідає, як місцевий моцний чоловік колись 
добряче ввалив рогатому, що сидів у річці Серет і псував людям дорогу. Так, що той сконав на дні. Край, де здолали диявола, назвали Чортковом.
Диявол приходив уночі, підло, як він уміє. Поки чортківчани мирно спали. Також і 22-є серед них, дорослі й діти, що на ранок наступного дня постраждали. Поранених і мертвих визволяли з-під завалів власних осель. Тепер без житла, по якому влучила рашистська зброя. Люди, напевне, вранці планували піти на недільну святкову службу до церкви, просити Бога про здоров’я і захист для близьких, перемогу у війні… Натомість опинилися в лікарні.
Я зараз далеко від мого Чорткова. Але таким близьким, як став нині, не був ніколи. Відчуваю на дотик прохолодне сиве каміння його костелу. Гладжу шовк трав на Вигнанських пагорбах навколо. Вдивляюся в засмучені батьківські очі коханого міста. В них безмежна любов до всіх його дітей, розкиданих по світах, але нема сліз. Не дочекаються.
Мій Чортків сильний.
Чортопоклонникам з пєтєрбурга та інших адмінодиниць землі зла варто відтепер затямити ще краще: в Чорткові історично знаються на екзорцизмі. Ми вміємо долати сатану. І здолаємо.
Людмила Пустельник
