На початку літа нестерпно хочеться називати когось зозулькою і щовечора впиратися носом їй поміж лопаток, засинаючи…
Але потім як подумаю, що то ще ж треба терпіти уродські штори, які вона неодмінно приволочить з собою, сто баночок кремів у ванній і ще купу всілякого, то трохи стримуюся з тими бажаннями.
Скільки того літа…
Володимир Гевко
