Вол. Зеленський. Найкраща версія самого себе

Хочу похвалити Зеленського. З 24 лютого він поводиться, мабуть, максимально найкраще на що здатен в принципі. Будьмо відвертими, він тримається найкраще з усієї своєї команди, офісу, уряду і величезної партії «Слуга Народу». Та і командою цю величезну кількість людей і політичну силу назвати складно — це просто набір безіменних піджаків, більшість з яких не мають навіть натяку на політичне майбутнє.

Під час війни Зеленський став найкращою версією себе. З тих всіх версій, шо був і що міг стати — то зараз ше справді нема на шо нарікати. Але я вважаю, що ця війна дала йому шанс. Шанс виправити катастрофічний інфантилізм і неперебірливість у виборі кадрів, якими він жив три роки свого президентського терміну до війни. І я вважаю, що за цю перемогу і цю країну він має триматись зубами і зробити все, щоб в кінці його президентського терміну було менше сорому і вини.

Ця війна для Зеленського — явка з повинною і відпрацювання гріхів, які обернулись для країни додатковою кількістю руйнувань, смертей, паніки і каліцтв. Мені трохи смішно дивитись на їхні спроби впливати на політичний порядок денний і рейтинги, бо я особисто переконаний, що Зеленському категорично не варто йти на наступний термін. Все, що він має зробити в кінці терміну першого — попросити вибачення перед всією країною і сказати: зробив усе, щоб виправити завдану шкоду. Я б на його місці так і зробив.

Попросити пробачення за абсолютно марно потрачені три роки. За зіґнорену армію і безпеку країни. Попросити пробачення за збитий курс країни на укріплення і мілітаризацію. Попросити пробачення за еру дикого популізму, фантастичні брехливі обіцянки, жодну з яких він навіть не збирався виконувати, бо їх було нереально виконати. За кінець епохи бідності, за роздавання грошей українцям за вакцинації, за депутатів, які рекомендували пенсіонеркам продавати собак, аби вижити. І за те, що свою політичну кампанію він дозволив перетворити на помсту Коломойського Порошенку.

Попросити пробачення у кожного військового, якого на війну збирали волонтери і вся родина. І на колінах попросити пробачення в матерів покалічених синів, які без ніг лежать зараз на лікарняних ліжках і ті знов через волонтерів просять допомогу на лікування. Попросити пробачення, що загрозу війни, яка висіла над нами з 2014-го року його політтехнологи перетворили на ледь не справу рук Порошенка, сформувавши з українців величезне електоральне поле «втомлених війною».

А крики Порошенка «Путін нападе» взагалі висміяли, знецінили і перетворили на мем. Над яким всі реготали аж до ранку 24 лютого 2022 року. А тоді швиденько забули і з перестрашеними йоблами гарячково збирали речі і втікали за кордон або в західні області. Шось раптово стало не смішно.

Більше того, не варто зараз всі катастрофічні прорахунки спихати на одного Зеленського. Колективна вина лежить на всіх його виборцях, які уможливили такий розвиток подій. Пам’ятаєте голосування «по приколу»? Оце воно і є. Тому просити пробачення має і він, і його виборці. Після розгромної перемоги над Порошенком всі раділи, що «зробили» їх разом, а виявилось, шо ніяких «їх» нема і шо разом «зробили» самих себе.

Звісно, я би волів, щоб ніякої війни не було і Зеленський просто досидів свій президентський термін з крихітним фінальним рейтингом, і виборці б викинули його як іграшку, що набридла. Як вони вже робили не раз. Щоб найбільша проблема в нас була коронавірус і маски в транспорті, і сваритись хто кращий — Порошенко чи Зеленський.

Але так не є.
Порошенко пішов і дякую йому за те, що формував армію і обороноздатність країни. І що сформував політичну партію з притомними людьми, багато з яких потенційно можуть керувати країною в наших з вами інтересах. Бо про партію «Слуга народу», на жаль, таке сказати не можна, вони свої три роки теж змарнували на гуртовий продаж олігархам, поставивши самого Зеленського в тупе становище тим, що він привів до Ради під своїм іменем депутатську більшість, а опиратись на них не може, бо їх поділили на групи і розкупили. Якщо можете згадати хоч когось із партії «Слуга народу», хто достойний, то скажіть, бо я шось не пригадую.

А Зеленському дякую наперед за те, що піде. І що достойно поводиться під час війни. І що зробить усе для того, щоб наступного Президента України ми змогли обирати самі на вільних виборах, а не нам його призначили з Кремля. В цьому і буде його найцінніша роль.

Володимир Гевко