Суспільство

Піснеспів пересмішника

Співак на вечірній платформі епатував публіку неймовірними руладами на кілька октав. Щебетанням, писком, виском, клацанням, клекотом. Верещав, горлопанив, був у доброму гуморі… Його слухала нечисленна публіка: я, кілька байдужих до акторського хисту птахи пасажирів та ще дві кицьки. Автобус запізнювався. Пасажири длубалися у смартфонах. Шпак (схоже, що це був саме шпак?) старався і рвав молоде горло новими нотами, ловив кайф. Оглух від власного співу настільки, що не помітив мене зі смартфоном. Справжній митець!

Дві кицьки під час цього соло якось зненацька з’явились, ніби нізвідки. Підкрались безшумно з різних боків ближче до платформи. Уважно й мовчки вивчали високий металевий стовп, зацінили відстань до пернатого співака і зробили вигляд, що абсолютно байдужі до пташки, і взагалі не голодні, мовляв, нехай собі співає. Краще полежати на теплому станційному асфальті.

А пернатий карузо старався на дві-три октави так, неначе очікував аплодисментів багатотисячного натовпу. Можливо, це був його монолог пересмішника? Коли повз платформу пролетіли дві ворони і щось каркнули, то шпак довго… каркав їм услід, перекривляючи і копіюючи воронячі голоси.

Потім з’явився нарешті автобус.
Концерт пернатого урвався. І черговий день війни також завершувався…

Інеса Фтомова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.