Пам’ятаю, ніби вчора, як ми влітку надибали молодих чоловіка і жінку, які на базарчику саме розкладали великі целофанові мішки з огірками. Вже поверхового погляду мені стало, щоб зрозуміти: це саме те, що ми шукаємо.
Огірочки були з городу, а не теплиці, і за розміром – кращого й не бажай!
Я відразу прикипів увагою на мішку з найменшими. Такі огірочки мама вдома називали корнішонами. Торгувалися ми не довго, бо відразу сказали власникам, що заберемо весь мішок.
Коли Оля на кухні вже їх перебирала і мила, то окремо відкладала найменші і заспокоювала, мовляв, не переживайте, ви підете у банки, а не відразу в салат. Що, завдяки цьому, потім, коли я вас дістану, то покажу, як виглядає сніг, і ви дізнаєтесь, що таке зима.
Сьогодні ми відкрили банку, але снігу ще нема…
Тож, попри потрясний смак огірочків і гарний настрій від усвідомлення фіналу добре зробленої роботи, нас турбують докори сумління: чи не здурили ми огірочки?
Я заспокоюю Олю тим, що маємо напрочуд теплу осінь, а це об’єктивна причина, і в коморі ще є банки з огірками, тож у них точно буде шанс побачити сніг.
Валентин Ткач
