Учорашній день професійного свята — День працівників радіо, телебачення та зв’язку — я запам’ятаю надовго… Хоча це могло трапитися і не обов’язково саме того дня… Але трапилось саме того…
… Дорогою до роботи з метро «Дорогожичі», я вже відчув, точніше помітив — щось не так. Правий черевик здався мені ширшим за лівий. І лише потім стало зрозуміло — підошва майже повністю відпала.
Все б нічого, таксі — й додому, але ж пообіцяв друзям бути о 15-й на круглому столі щодо спортивної журналістики в університеті Бориса Грінченка!
Сіра скотчева стрічка не дуже пасувала чорному черевику, але й вона за мить не витримала моєї експресивної ходи. Добре, що завжди в моїй валізі є СІЛЬПовський пакет.., обмотую ним черевика, але ж він — білий, і надто «муляє» око.
На «Дорогожичах» купую чорний BMWешний міщулик, насуваю зверху ще і його. Тролейбусом до «Почайної», далі на метро до станції «Мінська» — аж ось і університет Бориса Грінченка.
Інколи здивовані, інколи співчутливі погляди пасажирів — хто зна, що там у мене з ногою… Майже 3 години круглого столу (під ним «запакетованої» ноги не видно) і подальшого коротенького святкового підсумку – аж тепер можна додому на таксі…
Але!
Але тоді б втратив приємне спілкування з однокурсником Гришею Юждою шляхом до метро і півдороги в самому метро… Тому знову – під прицілом ошелешених поглядів та посмішок. Але то – нічого!
І нарешті я вдома, на очах у перелякано-здивованої дружини, виймаю ногу із пакетів, лишаю в них багатостраждальний черевик… Але шнурки залишились цілими…
… Звичайно, багатьом я здамся дивним або дивакуватим, або легковажним… Але я такий…
Зі святом, мої дорогі колеги і колежанки!
Сергій Савелій
