Сьогодні все не так.
В наші студентські роки, ми, як не дивно, любили вчитися. То були перші роки незалежності, кожного дня траплялося щось нове, видавалися нові, ще вчора заборонені книжки, відчинялися ще вчора наглухо запечатані архіви…
Глибока Осінь.
Осінь маминого життя. Приїхав додому. В теплій і світлій, колись такій галасливій хаті, моя мама. До ліжка прикута уже сім років.
Учорашній день професійного свята — День працівників радіо, телебачення та зв’язку — я запам’ятаю надовго… Хоча це могло трапитися і не обов’язково саме того дня… Але трапилось саме того…
Кажуть, наукові терміни не заміниш питомо українськими словами. Неправда. Приміром, філософія – чуже, холодне академічне слово. Є тепліше і мудріше наше слово, яке, до того ж, включає присутність не тільки розуму, але й душі – «любомудріє».
Почитав/почув нещодавно у соціальній мережі співзвучні думки двох журналістів, яких шаную: Віталія Портнікова та Остапа Дроздова. Їхнє співзвуччя — в «політичній приреченості України», принаймні, на ближчі десятиліття.
