Тепер маємо іншу проблему — повернути до офісу тих, хто призвичаївся працювати дистанційно. Хоча я, скажімо, уже десь з 2002 року є фрілансером і працюю вдома. Хіба що у відрядження їжджу.
Якось шукав собі роботу.
Навіть сходив до кадрового агентства. Там мені запропонували непогану працю аналітиком у якійсь редакції. Себто писати колонки. Я їм запропонував працювати дистанційно. Комп мій, робоче місце не потрібно, в разі нагальної потреби можу терміново приїхати.
Вони не погодились.
Їм потрібна була людина в офіс. Для мене це незбагненна річ. Бо вигоди для офісу абсолютно очевидні. Думаю, що тут спрацьовує філософія звички — все тримати під контролем.
Колись давно Сергій Шолох, коли ще був в Україні, розказував мені: запропонував секретарці провести додаткову лінію зв’язку і працювати дистанційно. Він САМ їй таке мзапропонував!
Вона відмовилась. Бо для неї це був ритуал — їхати щодня на роботу, а потім з роботи.
Думаю, все ж таки підхід, який передбачає наявність в офісі лише найнеобхідніших, колись переможе. Бо сама логіка вробничних стосунків рухається саме в тому напрямку.
Юрій Луканов
