Наші люди не мислять себе одномовними. За жодних обставин. От ще є старі гастрономи, де з прилавка:
— Я вас слушаю! Што дальше! (одвертається). Таня, ти куди то потягла? Став, хай тут стоїть… Я вас слушаю! Што дальше..!
А вже в кав’ярнях, кнайпах і ресторанах — то навпаки:
— Ви шось собі вибрали? У нас є новинки… Таня, прінєсі мнє еті стакани! І забірі щот! …Добре, а хлібчик вам потрібен? Ми самі печем. Дякую…
І ці дві сфери не пересікаються і не сходяться — приватна й публічна. Вони мають трохи опонувати одна одній. Бути асинхронними, неоднорідними, ніби відчуженими.
Бо рольові ігри важливіші за все на світі. У країні нерівних мовних спільнот. Хтось завжди на горі, а хтось на кухні. І не змішуйте!
Це Україна.
Ростислав Мартинюк
