Як читати народні приказки? Скажімо, таку: коверзує, як свиня порожнім лантухом… Починалося з того, що хазяїн привіз борошно, пересипав його до великої діжі, гарно закрив та зайшов до хати пообідати, а порожнього лантуха кинув надворі коло порога (зараз знову піду до роботи, лантух ще знадобиться, немає сенсу його ховати чи навіть витріпувати).
Поки хазяїн боровся з мискою борщу з перцем та долав хунт м’яса з часником, до покинутого лантуха наблизилась свиня. Свиня була голодна, як і всі вільні свині, і її вабив дух свіжого борошна. Вона вже передчувала, як зараз занурить рило в пахуче тепле щастя… далі цього моменту її уява не сягала, зате передчуття чогось неймовірно смачного зосередило в собі всі життєві свиноресурси – на такі переживання людина давно втратила здатність.
Свиня не просто прагла, вона вже раювала в священному акті травлення їжі, слина заливала пащеку, шлунок судомно стискався й пульсував… і ось він, перший дотик до лантуха… паморочливий смак перших борошняних молекул…
Але щастя не було.
До маси борошна ще треба було якось добратись, лантух був великий, лежав жужмом, і не свинячого то було розуму розправити його й методично обслідувати. Свиня хаотично стимулювала лантух рилом, перекидала й підкидала його, пробувала волочити по споришу – нічого не помагало. Від голоду й нетерплячки свиня почала дратуватись, і вже й сама не розуміла, що робить і навіщо. Вона наступила ратицею на край лантуха й заходилася терзати міцну тканину, вчепившись у неї зубами.
З лантуха летів борошняний пил, потрапляв свині в ніздрі, і це її ще більше збуджувало, а що не наставало ніякого відчутного продовження, то це її ще більше ображало й гнівило. Свиня геть утратила самовладання, і хто його знає, чим би то все закінчилось, коли б на порозі не став хазяїн.
– Га-а-а-а, свиното зачухана! А ну, пішла під три чорти!
Свиня відразу охолола й пішла під три чорти, бо, зрештою, була тварина розумна й моментально змикитила, що нічого хорошого вже не трапиться, а гірше – дуже ймовірно.
А хазяїн підняв іще цілого лантуха, витріпав його та й пішов до роботи, щось собі під ніс бурмочучи про невситимість свинячої натури.
Українці!
А хіба погана погода (дощ, спека, ожеледиця, вітер з морозом, …), дурний начальник, ковбаса з тирсою чи вкотре «вибрана» нами наволоч в органах влади – хіба це все не нагадує вам порожній лантух? Ну, не зовсім порожній, там таки є трохи борошна. Для запаху…
Василь Триліс
