Просте насолоджування життям, як дихання у сосновому лісі, як ніження під сонячним промінням, як запах морського вітру, як смак доброї чарки в гарній кампанії, не те, щоби оминали після перенесених людиною хвороб, але отримують інший смак, уже з гірчинкою, і виштрикують-виструнчують питанням, від якого нема куди дітися: що ти ще не зробив у цьому житті?
За чим буде душа побиватися за межею цього життя?
А душа ж вічна!
Хоча, впевнений, більшість людей затлумлюють це незручне питання — хто алкоголем (найпростіше), хто роботою (хоча не відомо чи так вона потрібна, чи є вона тою сковородинською «сродною працею»), хто новою коханкою, хто тупістю звиклого, ремигаючого, повсякденного існування…
Василь Чепурний
