Не знаю, чому цю квітку обзивають коров’яком, якраз корови її і не їдять. А по-нашому вона зветься поетично — дивина скіпетровидна. І стоять її свічки, світять жовтим маяковим проблиском на збережених від обжорства агрохолдингів лугах, наче наші молитви до Неба про перемогу у війні, яка не змовкає. Що змінилося за проминулі десять днів? Принципово — нічого, крім хіба замериканського скандалу щодо Єрмака, глави офісу Зеленського. І що тільки не наговорюють тепер на нашу землячку з Носівки Вікторію Кульгейко (за чоловіком — Спартц): один поважаний мною чоловік навіть сказав, що йому «видно»: Вікторія книжок не читає…
Хто зна чи це нам треба знати, але принаймні, вона радить аналізувати наші сьогоднішні події в аналогії до другої світової війни. І пригадується, як Вінстон Черчілль читав книгу про вторгнення Вільгельма Завойовника під час норвезької операції своєї армії. Черчіль — переможець у другій 
світовій…
ЗСУ продовжують нарощувати сили для контранаступу, а головне — продовжують «чистити» склади росіян: он, у Новій Каховці детонація йшла 12 годин! Кажуть, там наскладали біля тисячі тонн смертоносних подарунків від брацкава расєйскава народа. За три тижні українці знищили 30 складів зброї — більше, ніж по одному в день!
Ніч напередодні була яскравою у Луганську — нарешті колаборанти можуть втішитися своєю брехнею про 8-річні обстріли Донбасу… І — спасибі американському народу за «Хаймерси», які так прицільно очищають і захищають нас від росіян!
А Головне управління розвідки міністерства оборони відзвітувало про блискучу операцію — на території окупованої Херсонської області знищили охорону тимчасової російської тюрми і звільнили п’ятьох українців. Певно, той один військовий, що був там разом з цивільними, дуже для нас важливий. Але більш важлива українська зухвалість.
І, ні-ні, ми не знаємо чому вибухають склади на території самої Росії, хто кидає вибухівку у військкомати. Проте хай у Брянській, Курській, Воронезькій та Ростовській областях трохи потрусяться, щоб хоч приблизно уявили що доводиться переживати українцям через їхню зомбованість і боягузство, яка й дозволяє російську агресію.
Щоправда, РФ починає все гучніше тріщати. Листівки в Калінінграді з зображенням українського та німецького прапорів, листівки в Саранську про відміну виборів старійшини\інязора ерзянського народу, бунт жінок- буряток проти відправки їхніх чоловіків на війну в Україну і, як наслідок — біля 500 солдатів-бурятів відмовляються воювати. А ще й Путін помага: щойно він увів у дію рішення про заборону керівнику Татарстану титулуватися президентом — тільки главою республіки. А Татарстан, нагадаю, юридично має всі конституційні підстави для проголошення незалежності.
За допомоги Казахстану, ім’я президента якого зневажливо перекручує Путін, татари таки проголосять незалежність. Ось і інязор народу ерзя Сиресь Боляєнь говорить про розпад РФ, а в нас він підполковник ЗСУ Олександр Болькін…
Біля 50 вбитих у мирному місті Часів Яр, щоденні обстріли Миколаєва і Харкова — це реальність, яка втомлює уже європейців, а українцям доводиться з цим жити. І навіть статистика прикордонної служби показує наростання нашої люті — числа виїжджаючих і в’їжджаючих зрівнялися. А ще ж десятки тисяч українців Росія тримає в концтаборах, тобто у фільтраційних, і біля 30 відсотків чоловіків фільтрацію не проходять. Що з ними далі?
Наразі зять мого товариша самомобілізувався, і я знаю тільки одного чоловіка, що уникає мобілізації. Українці не втомилися воювати і цим знову дивуємо світ. Давайте побільше «Хаймерсів» і «Цезарів» і ми захистимо вас, бюргерів, сеньйорів і месьє!
… І ранок прийшов у нечуваній прохолоді для середини літа, і налетіла сарана на поля Кубані, а українці стискали кулаки, дивлячись на випалені війною поля Таврії та били росіян скрізь, куди діставала їх священна лють. І молилися до первоверховних апостолів Петра й Павла, які розкривали пута тюрем, щоб розірвалася і велика тюрма народів під лукавою назвою «Російська Федерація». І відповідав Господь ураганом у Санкт-Петербурзі, сараною на Кубані, пожежами у Красноярському краї, вибухами на російських залізницях і все більшим числом повідомлень у російські сім’ї про смерть їхніх чоловіків у чужій для них Україні, яку знов-таки лукаво їх привчили вважати своєю.
Василь Чепурний
