Вона сказала, що Орден Почесного Легіону, який сьогодні отримала, присвячує «нашим воїнам — найпочеснішому Легіону». І нагадала Альбера Камю, який стверджував, що світ ділиться на чуму та її жертв. І наш людський обов’язок – не стати на бік чуми.
Рідна Вінниця… Біль і розпач. В Україні не залишилося безпечних місць… Банда путіна. Людожери, монстри і терористи! Скільки ж іще наших життів хочете забрати?! Ви вбиваєте наших найкращих чоловіків-воїнів. Але навіщо позбавляєте життя жінок і навіть малих дітей в мирних містах далеко від фронту?!
Cело мого галицького дитинства було цілим Всесвітом. Зі своїм планетарним рухом – двору, городу, саду – містикою і чорною дірою. Вона ж – виходок, скромна дерев’яна споруда, цнотливо прихована кущами. В ній діти з навколишніх хат, шмаркаті підпільники, якось зачинили на добрих півгодини жлобуватого сусіда, вуйка Ігора. Він кидався в гидотну чоловічу істерику, коли хтось, йдучи повз, смикав одну чи дві ягоди ранніх черешень, що нависали над дорогою.
У нашому черкаському селі, та й не тільки у нашому – за прізвищем мало хто скаже, де живе та чи інша людина, а от по вуличному чи за іменем — відразу: така традиція. Моя хрещена Свистун Лекера Іванівна 1923 року народження, але в селі прізвища ніхто й не згадує, кажуть просто «Лекера». Нагадаю, «хрещена мати» — жінка, яка бере участь в обряді хрещення в ролі так званої «духовної матері». Але це не означає, що її обов’язки обмежуються одним тільки таїнством Хрещення і привітаннями хрещеника з мирськими і церковними святами – будуть ці піклування тривати протягом життя. Хрещена мати поручається за свого хрещеника перед Господом і несе відповідальність за його духовне і християнське виховання.
Життя українських біженців за кордоном цілком нормальне і їх сторізи і панорами європейської краси є природніми і зрозумілими. Але у цьому способі життя криється дещо сумне — з нього можна змоделювати життя та поведінку решти великого цивілізованого світу, які навіть українцями не є. Якщо навіть українцям вдалось частково уникнути воєнної чорноти, просто фізично забравшись з території, на якій стріляють, то що взагалі можуть відчувати люди, котрі тут ніколи і не були? Як можна від них сподіватись емоційної залученості у нашу війну?
Не знаю, чому цю квітку обзивають коров’яком, якраз корови її і не їдять. А по-нашому вона зветься поетично — дивина скіпетровидна. І стоять її свічки, світять жовтим маяковим проблиском на збережених від обжорства агрохолдингів лугах, наче наші молитви до Неба про перемогу у війні, яка не змовкає. Що змінилося за проминулі десять днів? Принципово — нічого, крім хіба замериканського скандалу щодо Єрмака, глави офісу Зеленського. І що тільки не наговорюють тепер на нашу землячку з Носівки Вікторію Кульгейко (за чоловіком — Спартц): один поважаний мною чоловік навіть сказав, що йому «видно»: Вікторія книжок не читає…
Цікаві враження від інтерв’ю конґресвумен Вікторії Спартц. Отже, людина прожила в Україні 22 роки, але не здатна зв’язано говорити ні українською, ні суржиком. Виглядає, як постколоніальна спроба приховати походження. Мене здивувало, наскільки людина може витіснити власну ідентичність. Не просто асимілюватись, а саме відсікти ідентичність.
