Всі є заручниками земної ситуації. В Україні ми заручники жахливої ситуації, бо це повномаштабна війна постнацистів проти вільного народу (правда, розбавленого за століття різним ватним сміттям). Щоби зняти це неможливе відчуття заручника, потрібно інколи змінити ракурс бачення. Дві думки з приводу цієї картини (над стрілкою напис “Ви живете тут”).
1) Все, що відбувається, відбувається на цій піщинці, якою є Земля. Поруч інші планети Сонячної системи та саме Сонце
2) Якщо немислимої величини Всесвіт підвладний чітким фізичним та іншим – відкритим і ще більше не відкритим – законам, тобто керований так чи інакше вищим розумом (бо закони не можуть виникати самі собою), назвіть це хоч і Богом, – то неможливо допустити, що все, що з нами відбувається, не підвладне вищій 
силі і нею не контролюється (і що вона не є тією надією, прихистком і силою, яка прийде на допомогу, з чого і виростають усі молитви).
P.S.
(для тих, хто хоче далі слідкувати за думкою). Зараз часто віруючих людей вважають мало не відсталими, забитими, які вірять в “не доказані” речі. Однак не враховують, що попри те, що більшість людей, може, вірить за традицією (і це не означає, що багато з них не осягає глибини буття інтуїтивно, без читання К’єркегора чи Канта), є і шлях до віри через розуміння=бачення неймовірної складності та величі світу, впорядкованості усього, що автоматично веде до думки про наявність вищої сили, яка цей світ створила.
А, значить, створила і того, хто це бачить і сприймає себе як чиєсь творіння (сама людина є неймовірної складності біологічною машиною, де на сотнях, тисячах рівнів відбуваються немислимі впорядковані процеси, вже не кажучи, що вона створена, якщо брати її зовнішність, за всіма ознаками естетики з її симетрією, співвідношенням частин тіла тощо. Чого варті людські очі і їх погляд. Мікеланджело не видумав естетику людської подоби, а лише копіював те, що було створено в біоматеріалі кимсь до нього).
Звідси один крок до думки-відчуття, що і доля людини є у руках тієї сили. яка створила Всесвіт і її саму.
Чи означає це відмову від боротьби, пасивність, чекання втручання цієї сили. Зовсім ні. Хтось десь сказав, що “Бог прокладає собі шлях через діяння людей”. Живучи в людському серці. Ми тут можемо згадати хоча би і критичні моменти Майдану під час Революції гідності. Там був спротив, були молитви і прийшла перемога. Перемога, яка здавалася (коли “космонавти” лізли через голови на майданівців), була немислимою. Але “сталося диво”.
Дива не стаються. Давно було сказано, що “диво” — це мова Бога.
Ярослав Мельник
