Українці, яким ніхто не гарантує, що вони доживуть до кінця 2023-го року, сваряться про те, як вони хочуть дивитись кіно у 2027-му… Це нагадує анекдот, як ромське подружжя мріяло про власних коней і в процесі уявлень посварились, бо ромка хотіла їхати в неділю до мами, а її чоловік був проти, бо коні змучені… Мушу визнати, чинна влада таки дуже сильна в серіальних ефектах і удаваній діяльності, а електорат її достойний і активно відповідає тією ж монетою.
Поєдинок українського народу і влади – це битва петицій і законопроєктів. І те, і інше – не є діями, а радше обіцянками дій. Народ закидує владу петиціями на всілякі-різні теми, видаючи це за громадянську активність, бо зручно з дивану кнопати в телефоні, а влада відповідає законопроєктами, які дуже не факт, що будуть прийняті і підписані або не відмінені новими законопроєктами. Знаменита приказка “дурень думкою багатіє” стала національним гаслом двосторонньої взаємодії суспільства і влади.
Це все дуже нагадує величезний кінотеатр з ефектами 8D – на екрані влада, її виступи, спічі, законопроєкти, новорічні звернення і єдиний марафон. В залі цивільний український народ з попкорном, а між екраном і глядацькою залою – українська армія в диму, крові та стрілянині, як додатковий ефект для підсилення саспенсу. Від цього кіно стає неймовірно захопливим, що відбирає увагу без остатку.
P.S.
Ну і окремо про мову. Гіпотетичне введення англійської мови не повинно жодним чином обмежувати українську, бо вона все ще у загроженому стані і буде в такому положенні ще десятиліття. У 2027-му році точно. Жодна мова, включаючи англійську, не повинна позбавляти українців права і можливості дивитись контент рідною мовою.
Достатньо відкрити Нетфлікс в будь-якій цивілізованій країні світу і подивитись, скільки варіантів дубляжу пропонується до перегляду. Інакше роль загрожувача української мови від російської просто перейде ще і англійській мові.
Одразу забігаючи за контраргументи – експансія англійської в Європі теж стримується і викликає певні дії урядів. Приміром, французи квотують функціонування французької в медіа, надаючи їй позаконкурентних прав, так само, як ми квотуємо зараз українську. Придумати таке смішне як перевести з 2027-го року кінотеатри на англмову, враховуючи що власного кіновиробництва практично немає як явища – можуть тільки професійні кінотеатрали.
Та вертаючись до початку – все це наразі нас не повинно особливо хвилювати, бо ніхто не знає, що буде навіть у 2024-му році з Україною, її кінотеатрами і з глядачами.
Володимир Гевко
