Всі є заручниками земної ситуації. В Україні ми заручники жахливої ситуації, бо це повномаштабна війна постнацистів проти вільного народу (правда, розбавленого за століття різним ватним сміттям). Щоби зняти це неможливе відчуття заручника, потрібно інколи змінити ракурс бачення. Дві думки з приводу цієї картини (над стрілкою напис “Ви живете тут”).
Українці, яким ніхто не гарантує, що вони доживуть до кінця 2023-го року, сваряться про те, як вони хочуть дивитись кіно у 2027-му… Це нагадує анекдот, як ромське подружжя мріяло про власних коней і в процесі уявлень посварились, бо ромка хотіла їхати в неділю до мами, а її чоловік був проти, бо коні змучені… Мушу визнати, чинна влада таки дуже сильна в серіальних ефектах і удаваній діяльності, а електорат її достойний і активно відповідає тією ж монетою.
Ернст Юнґер все життя редагував і переробляв свій magnum opus «В сталевих грозах». Напевно, він мав на те свої причини. Напевно, йому було важливо щось змінювати і вкладати в нові версії книжки свіжі сенси і якусь свою переосмислену правду. До великої війни я теж був упевнений, що варто переробити і дещо змінити у «Точці Нуль» – щось дописати, щось викинути – аби в наступних виданнях той текст був близький моєму новому світогляду, підшпакльований до нового війська, легким градієнтом проходив між моїми відчуттями тоді і моїм розумінням сьогодні.
Дискусія про журналістів і Незалежність — стаття «Про журналістів і журналістику в Україні від 90-х до нині» — за поодинокими винятками пішла не тим шляхом, як мені хотілося б. Найсуттєвіші коментарі стосувалися предмета статті (це — життя і дії Спілки журналістів України і зокрема — її Київської орґанізації), але аж ніяк не її теми (ставлення до незалежності України і роль журналістів у становленні й розвитку незалежної України).
