Суспільство

Золота краплина з трилітрового слоїка

Насправді це ТАЇНСТВО. Школяриком, натужно бовтаючи трилітрового слоїка зі сметаною, я час від часу намагався проникнути пильним зором крізь білу маснисту заволоку шкла, щоб уздріти саме той мент, коли з тяжких хвиль отої осоружної для рук бовтанки явиться золота краплина, яка неодмінно притягне сотні інших, і вони, згромадившись, випливуть на посірілих сколотинах архіпелагом острівців правдивого масла.

Але ті народини випадали на муки.
На мої муки, бо саме тоді клята сметана загусала до пасти, і треба було рвати жили, щоб розбити її, пересилити. І тоді банка поволі легшала, понуре хлипання ставало веселим хлюпанням, шкло покірно розпрозорювалося, віддаючи тягар кудись у центр, докупи.

А у теплій імлі уже хлюпалося золотисте тільце…

Ось масло пірнає у чисту пілочку, сочиться ситним дихом, його вмивають криничним сріблом, і воно по-домашньому згортається калачиком.

А ти гордо сідаєш до уроків.
На нові муки, бо літери й цифри під пером граються з тобою у квача — вигулькують не у тих рядках, не у тих клітинках. Пальці не слухаються.

… Де те врем’я, де той час?
Пішло по масло, аж в печі погасло…

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.