У цьому пущанському прозоррі ніщо не тримається купи, ніщо не стоїть стойма, не зависає, не гусне. Все кудись утіка: павук не доплітається узорів, дерева не стримують листя, спів чуждається птахів, а грибниця — глиці. Усе тут, але далеко. Чужіє. Не свій навіть дзвін у вухах, настренчаний суєтною тишею.
Мати рідна! Поросюк воскрес і, смертію смерть поправ, встав і сказав: «Зєля не справився!». Як же ж ми чекали його віщого слова! Нарешті! А так між нами: чим його там наштрикали, щоб ожив? Нове авто подарували?
Слухаючи наукового працівника Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка, дослідника української діаспори Сергія Козака в Корюківській публічній бібліотеці на Чернігівщині, я думав, що, на жаль, крім імені Івана Багряного та Уласа Самчука, мало хто чув з тутешніх людей про Ігоря Качуровського, Івана Кошелівця, Юрія Лавріненка.., яких згадував Сергій Козак.
Дивитись на панораму нічних вікон – це як оглядати Всесвіт. Світ для нас – лише ті вікна, котрі здатні розгледіти наші очі. З них ми складаємо сузір’я і намагаємось вгадати свою долю за зодіаками чужих вікон.
