… Захланне літературне болото не збиралося втрачати свої позиції. Поясню це твердження на власному досвіді. Коли я за кілька років перед розвалом Союзу подав рукопис віршів до «Радянського письменника», включивши до того рукопису розділ з симфорами, на мою голову у вигляді закритої рецензії посипалися звинувачення й прокльони.
Оце вже років сорок, в середині травня, на всіх базарах країни чую одну й ту саму розмову: «Клубника вже не така, як от було колись»… І кожен новий сезон вона ще не такіша за попередню… Бо ж, звісно, колись клубника була, як гарбузи завбільшки, «солотка як мет» і пахла, як клубника, а не як ціна за кілограм.
Неподалік моєї праці є кафешка. І там на касі — жінка. Приємна пані середнього віку. Чемна, уважна. Спілкується з відвідувачами гарною, я б сказав: гарно-вивіреною російською. Жодного зайвого слова. Ну, я звик до того, що в цьому житті може бути всяке, тож коли людина чемна — то тактовно мовну тему просто не зачіпаю.
