Один народний артист України, який і швець, і жнець, і в дуду сюрчить, не перший рік рве на собі камізельку… Аякже: він і вірші складає, і музику пише, і сам ті куплєти співає, а його пісні, бачте, не дуже слухають, а отже не воздають йому тієї слави, якої його душа прагне, ніби колорадський жук — картоплі…
Народний артист з тієї рахуби в соціальній мережі і мало не щодня побивається: українське пісенне мистецтво в страшному занепаді… Ну, бо ж його пісні не хочуть слухати!!! Які ті пісні — то вже інша справа. Вони йому самому — найкращі. І він найкращий. І довкола нього — і лиш довкола нього! — все має крутиться! А воно не крутиться…
І поетів таких в Україні багато, і письменників достобіса. Як правило, чим бездарніший, чим затятіший графоман — тим частіше він заслужений, народний, з купою лауреатських вінків на лупавій голові!
Одна мастита романістка недавно мала напад депресивної відвертості, її «прорвало» в тому-таки фесбукові. Вона написала приблизно таке: «Всі сьогодні пруться в літературу, всі бездари пишуть романи про війну, ще й підсовують їй, аби вона читала…» Підтекст такий: нашо нам ще якихось письменників, якщо є ВОНА…
“… Нашо, кому потрібна ота дівчина, шо ходить по снігу і щось там співає, коли є мої невмирущі шлягери?!!” — думає народний артист України, кусаючи лікті…
