«Мені досі сняться очі вбитого товариша. Я тоді вперше поглянув у мертві очі — білі, запавші, пусті, в яких нема життя. Це дуже страшно, це жахливо…», — відверто про війну та адаптацію після повернення.
Розмова з Павлом Ісаченком, солдатом 63 окремої механізованої бригади 105 окремого механізованого батальйону.
Алла Спрінчінат
