Цю пісню, ми співали, ще зовсім юними. Під неї, ми танцювали з дівчатами «медляк». Під неї, ми цілувалися з дівчатами і мріяли про доросле, щасливе життя. Пісню про волошки, ми співали на вечірках, весіллях чи будь-яких застіллях. Вона в сотні разів краща від «романтичних» пісень того часу, коли нам намагалися нав’язати «руківерх», цоя чи іванушок!
Пісня про волошки в сотні разів краща за репертуар монатіка, дорофеєвої, потапа та інших артистів, яких нам чомусь вирішили показати як тренд. Хоча їхня творчість – це їжа для тих, хто не має відчуття ідентичності, смаку і розуміння свого, рідного.
Послухайте пісню про сині волошки. Під час страшної російсько-української війни, вона передає зовсім інший зміст, розкриває гамму почуттів. У світі інтернету, силікону і «фанери» ця пісня — це колодязь з холодною водою серед пустелі. Це українська глибока ідентичність, яку приховували від нас, називали «малороською» і тепер намагаються втопити у крові.
Михайло Ухман
