Учора ми з Уляною гуляли старим Києвом і в промінні стомленого вечірнього сонця я зробила цей кадр. А потім, на телефоні, роздивляючись, подумала, що погляд у моєї Уляни зовсім не притаманний трирічним дітям… Була, направду, заскочена цим відкриттям. А потім зрозуміла…
Один прапрадід Уляни, греко-католицький священик, попри те, що мав 11 дітей, був засланий Сталіним на Колиму за відмову переходити в московський патріархат. Це було в п’ятдесятих на заході України. Через 15 років він приїхав на своє Закарпаття, аби померти, через два роки, на своїй землі.
Другий прапрадід, вже в південній Україні, був розкуркулений за те, що трудився від зорі до зорі на свої землі, мав коників, корівок, овечок, до яких ставився, як до своїх дітей. Одної ночі друг дитинства прапрадіда моєї Уляни, комсомольський активіст, прийшов і сказав тікати, бо завтра усіх висилають на Далеких Схід. І Улянин прапрадід, уночі кинувши на воза машинку Зінгер і молоду дружину, утік. Я вірю, що ця машинка, 
яка сьогодні стоїть у моєму домі – янгол-охоронець нашої сім’ї.
Третій прапрадід – вчитель української мови та літератури на Полтавщині, одної ночі був забраний «воронком»… Його потім привезли додому умирати. А Уліна прапрабаба лишилася одна з п’ятьма доньками, серед яких була і Улянина прабаба, на руках. Вижили.
Четвертий прапрадід – дядько Уліної прабабусі – загинув на фронтах Другої світової 22-річним… Прадід Уляни, мій батько, був затаврований «українським буржуазним націоналістом» за книгу «Неопалима купина» у сімдесятих роках минулого століття. У ті часи це означало, практично, смерть людини, хоча ніякого націоналізму у тій книзі не було. Вона просто вчила любити свою землю і знати, де твоє коріння…
Уліна бабуся – тобто я – умудрилася народити доньку на початку 90-х. Веселі часи були, але все обійшлося — ми купували свинячі голови і варили з них холодець. Вижили. Моя донька народила Уляну в локаут 2020 року, у травні… Всю весну, пустельним Києвом я ходила у Володимирський собор і просила Всесвіт оберігати це зернятко нашого Роду… І Всесвіт уберіг.
А тепер, в часи широкої війни, наш Рід робить все можливе, аби Перемога прийшла якнайвище…
Ось чому наш Рід дуже сильний. Він жив, живе і буде жити, — як і Україна, яка зіткана із міріадів ось таких Родів… Ми пройшли через такі випробування, котрі іншим народам і не снилися. Тому в моєї Уляни такий погляд. Вона бачить і знає більше, ніж решта. Це називається генетичною пам’яттю.
Бачить своє, наше майбутнє. Бачить майбутнє своєї землі. Землі, за щастя, свободу і незалежність котрої не одне покоління нашого Роду віддавало власну свободу і власне життя. І ми переможемо. Бо у нашого народу є ось такі міцні діти.
Галя Плачинда
