Виявляється, він ще й поет, Потап, котрий співає з Настею. Жодної їхньої пісні, правда, я не подужав до кінця дослухати, де б те «пєніє» не трапилось. Проте на колір і смак – товариш не всяк. Але дивуюсь тим, кого примітив не відлякує, а то й вабить. Невибагливість — також риса, і якщо вона є — либонь, угодна богові.
«Из нового… и все о том же…» — пише Потап у передмові і виставляє в Інстаграм свої «куплети»:
Проведи со мной закат
Повстречай со мной рассвет
Мы живем лишь только раз
Больше у нас жизней нет
Проживи со мной наш миг
Подари свою любовь
Богу нужен один клик
Что б Стереть меня с тобой
… Бог з ними, зі «знаками препинания», для «великих» поетів – то «без надобности». Закриємо очі на римування: «закат – раз», «миг – клик», «любовь – с тобой», але як осягнути оту філософську суть про Бога, якому досить одного «кліка», щоб одним махом «стєрєть» (ну, напевно, з цього грішного світу – авт.) Потапа з Настею («меня с тобой»)?! Чи не надто жорстоко і неприпустимо трагічно?! Цікаво, а в Насті сей поет, сей Нєзнайка-балалайка питався, як вона ставиться до такої перспективи з Божим «кліком» і «стіранієм»? І як їй загалом такі «стіхотворєнія» с посвященієм?
А все ж — на бідну божу милість! Бо вже стільки того писано-переписано зі звертаннями до Всевишнього, з вимогами й пропозиціями, а він стоїчно і терпляче посміхається, і лиш зичливо гладить тії буйні голови.
Хоч для притомних людей, які справді вміють відрізнити слово від полови, було б корисніше та здоровіше, якби бог одним «кліком» і справді «постирав» оте засилля лже-поетів, а заразом і співаків. Але бог мудрий. Він лишає глупство без втручання, аби на його тлі, було видно, зрештою, притомних. Єдина печаль – той відсоток катастрофічно мізерний проти затятих «поетів» і їхніх почитателів!
Жахають направду не стільки «стіхи» Потапа і та легковажність, з якою він виставляє публічно сю свою безсоромність, скільки неймовірна кількість читачів цієї єресі. Коли угледів, що Потап має в Інстаграм 1,9 мільйонів підписників (!), а процитовані «стіхи» лайкнули, тобто уподобали аж понад 80 тисяч людей (!) – у моїй голові замакітрилось!
Отак приходить прижиттєва слава! Те, на що колись поетам з Божої ласки потрібно було цілі століття, аби прославитись, тепер, з винаходом Цукерберга — доста року, а то й кількох місяців. Що тут потрібно — магічне римування, сутнісна глибина, образність, запахи й відтінки, витонченні строфи? Ні! Сама поезія тут ні до чого. Постать поета і артиста – ось що важить. Якщо ти не стандартний, «не такий», якщо не переймаєшся про глузд і ґречність, трохи «малахольний», умієш «розчинитися» з народом — є всі підстави, що тебе і сприймуть, і обожнюватимуть та ще платитимуть монету!
Така «зірковість» — пані примхлива. То взагалі дивовижа і нерозгадана таємниця – чому одних вона мітить своїм щедрим перстом, а інших бездушно виштовхує на манівці, та ще й дає щигля? Пригадую немічний крик і відчай українського співака Володимира Гришка, який кілька років тому публічно (!) порівнював себе зі Стасом Михайловим, рвучи з розпуки свою сценічну камізельку, мовляв, чому цьому Михайлову і слава, і гроші, а мені — дуля з маком, хоч я співочіший за нього во сто крат?!, «співатиму і я шансон…» — зірвалось з його вуст насамкінець, мов згусток болю…
Тепер жахлива недоріка каламутить аlter ego і гризе вразливу поетичну душу іншого нашого поета й співака – Анатолія Матвійчука. Він справедливо гнівається і дивується: «Не розумію, що відбувається… При кількості підписаних на мою сторінку у Фейсбук майже 19 тисяч 
людей, на мене реагують 30-40… Деякі мої друзі перестали мене бачити, хоч моя активність не зменшилась, а збільшилась!»
Дивина та й годі, з тими друзями Анатолія Матвійчука, з тими фейсбуками та інстаграмами! Чому одним 1,9 мільйонів шанувальників, а іншим лише 19 тисяч? Хоч Матвійчук хіба ж рівня якимось Насті із Потапом?! Та й активність, пише, «не зменшилась». Він справді активний, а часто й шпаркий. Він не з тих, що спочивають на лаврах. Оно, навіть з чинним президентом сфотографувався нещодавно, де, правда, не збагнеш, хто біля кого мав за честь стояти.
Може, Анатолію Матвійчукові треба бути простішим у віршах, бо «заумні» дуже? Може, варт придивитися, як «звьозди» пишуть, перечитати хоча б ті таки Потапові «нєтлєнки», ті, що «из нового», знайти його «староє»… Або ще краще — десь на публіці штани спустити… І не бути надміру манірним, не боятись виглядати дурником, «не відриватись» від народу, не вивищуватися над ним…
А, далебі – якщо серйозно, то треба просто усвідомити зрештою, що всі ці тисячі й мільйони шанувальників у інстаграмах – марнославство чистої води, обгортка цукеркова, «стіхи на стенках туалєта», що не мають жодної ціни там, де знають справжню ціну високому і вартісному.
Леонід Ісаченко
