Суспільство

… Завтра була армія

Це треба було бачити, як розкішну шевелюру, нещадно обчікріжили під нульовочку, під саме «фе». Поголив свій пушок на обличчі «лєзьвієм НЄВА» і на другий день погуркотів я поїздом з Києва до Ворошиловграда (той, що нині Луганськ). Їхали смердючим поїздом цілу ніч. І вагон той, забитий був нами, призивниками — вщент. Усі хлопчаки були не то, що п’яні, а забухані до нестями.

Кожний сопляк хотів продемонструвати якесь, ніби-то своє геройство, а натомість виходила бездарна совкова дикість. Блювали і ригали, хто куди бачив.

Я на щастя опинився на верхньому лежаку. Звісно, ні про які матраси і мови не могло бути. А найголовніше гартування завтрашніх солдатиків було в тому, що більшість вікон цього вагону були абсолютно без скла. Просто діри в темну ніч і все. Худобу, здається, перевозили кращим способом. Враження було таке, що ці крикливо-прищаві пацани, уже були за щось тяжко покарані і вже за щось спокутували свою провину. А по вагону всю ніч гуляв-свистав і завивав не якийсь там протяг, а лютий сквозняк, свозняк совєтської дійсності.

Лежачи на твердющій полиці, я просто дзиґонів від нічної холоднечі. Але якось, серед усіляких недоїдків на скрипучому столику, серед надкушених шматків хліба, полупаних огірків і роздушених помідорів, приправлених недопалками цигарок і попелом, я знайшов звичайну газету.

Добренько, декілька разів зім’явши руками ту газету, я придумав той мінімум, яким намагався врятуватися від холодних язиків вітру. Тією зім’ятою газетою я обмотав голову і почав дихати і дихати… Голові робилося ніби тепліше, правда тепло то закінчувалось вже на шиї. Через короткий період, на учебці, таки дався взнаки той геройський мій переїзд. На усьому тілі бритоголового салаги, буйним квітом розкинувся щедрий фурункульоз!

Ось так рядовий Файфура почав захищати від «проклятих імперіалістів» любімую соціалістічєскую Родіну!

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *