Раніше частенько спілчане повторювали: «У Спілці мова Бажанова, а української нема». Сьогодні мені довелося «зустрітися» з Миколою Бажаном на сторінках підручника із зарубіжної літератури для 5 класу. Причому, в цьому перекладі з німецької потрібно було знайти тропи, синоніми і ще якогось дідька.
Я от що думаю: наскільки затятим ворогом України є той, хто формує нинішні підручники для українських шкіл?
Якщо професійні літератори плювалися на «мову Бажанову», то нинішні діти мають її полюбити? Чи, навпаки, замість любити рідну мову, їх сьогодні з усієї сили від неї відвертають специ із сучасних підручників.
Невже ці «автори» не читали світову літературу в перекладі геніального Миколи Лукаша, який знав 22 мови (досконало!) і переклав усе краще світове надбання? Невже вони не чули про талановитого перекладача на українську, нашого сучасника Сергія Ткаченка? Чи ці автори підручників зовсім не українці, а навпаки?
Вчора онук вчив вірш Т. Шевченка і розповідав мені по телефону. Хвалився, як легко вчиться, а сьогодні над Бажаном ледве не плакав…
Валентина Мастєрова
