Цей роман Іван Багряного, якщо я правильно розумію, в Україні так жодного разу і не видавався, тільки в діаспорі. Це “Буйний вітер”, ще відомий під назвою “Маруся Богуславка”. Звісно, на фоні знаменитих його романів “Тигролови” і “Сад Гетсиманський” він програє, і є певною мірою підготовчим для їх написання.
Але має й свої особливості – смашну мову, а головне – показує переродження суспільності Нашого міста (так воно зветься в романі) під російською окупацією. Автор робить це майстерно – скажімо, комсомольський секретар Павло Гук є логічнопривабливим, бо він і розуміє підступи енкаведиста Сазонова, і не зрікається 
свого походження зі знищеного голодомором села і, звісно, закоханий.
Образ Павла Гука можна вважати художнім обгрунтуванням післявоєнного політичного висновку Івана Багряного: творці незалежної України вийдуть із рядів комсомолу і компартії. Багряного за це товкли діаспоряни- бандерівці, але він виявився прозорливо-правим.
Та головним є образ дівчини Ати, актриси театру, у яку закохане все місто. Мало коли чоловіку вдавалося так змалювати образ дівчини. Багряному вдалося.
Розкішним є зображення нравів комуністичної верхівки, яка виїхала на маївку і відривається по повній, до свинячого вереску, до спроби згвалтування тої ж таки Ати…
І ось що цікаво — читати антисталінські, антикомуністичні твори росіян можна тільки з примусу — Платонова чи Варлаама Шаламова чи й Солженіцина, бо там все воно гидке, важке і відворотне. А ось твори Багряного, який пише також на ці теми – читаються легко, бо вони художні, бо в них віє український вітерець свободи, який розганяє сморід російської окупації.
Василь Чепурний
