Я ніколи не пірнав у ополонку. Не тому, що до того не заохочує правдива українська традиція, а тому, шо в ополонці надто студена вода… Навіть якби цього року на Йордана був сніг і була крига, і була кумпанія – я би все одно не роздягався до майток і не ліз у крижану воду… До того ж річка в нашому селі цьогоріч мало що не замерзла, так ще й так зміліла, як не пам’ятає навіть баба Улита, якій проминув 101-й рік…
Натомість зрання я випив склянку свяченої йорданської вчорашньої вечірньої води, а трохи згодом – дзбанчик молодого густого червоного вина від Віктора Костянтиновича, який сонячні грона сам не чавить, але бездоганно розрізняє вино як Божу кров та її подобіє, приблизно так, як ще один наш товариш, Василь Федорович, котрий сам не співає, але знає як диригувати, аби пісня лунала, ніби в церкві…
Є щось суголосне між йорданською водою і молодим вином…
Зрештою, оно, і поет не дасть збрехати…
Леонід І.
Келих молодого вина
Мерехтить крізь нього дно,
Світ переливається…
Кількамісячне вино
Молодим вважається…
Я тримаю келих з ним,
А воно ледь піниться:
Хай зі мною, зі старим,
Молодістю ділиться!
Михайло Пасічник
