Во дні они мого спудейства, коли спрага читання була такою ж невситимою, як у нинішніх студентів спрага до “стримів” і “сторісів”, коли було багато книгарень, але путню книжку там розживалися, зазвичай, лише «по блату», наш славний куратор Микола Дем’янович Хмелюк довірливо поучав: “Єдину крадіжку, яку можу пробачити і зрозуміти, – коли цуплять хорошу книжку в районній чи міській бібліотеці”.
Оцей бувалий у бувальцях томик теж має інвентарний номер сільської бібліотеки: 14452. Ні, я не виніс його, яко тать, на власному тілі із читальної зали. Ба більше – поняття не маю, яке саме село увічнило себе на цій книжці штампом своєї книгозбірні: те, що біля Дніпра, чи друге, неподалік Гайсина, чи третє, аж ген біля Кам’янця-Подільського?
Я врятував цей старенький томик від вогню, бо його присудили на підпал. Не судіть судію, він тоді не відав, що творив, переживши вбивство орками найріднішої людини.
Страстотерпелива книжка! Й істинна трудівниця, якщо зважити на те, які читательницькі пристрасті пережила та в яких чуттєвих бурях побувала. Хтось похапцем заковтував її у 
хвилини перепочинку на полі, на току чи на тракторному стані, хтось схилявся над нею, пантруючи череду на пастівнику, а до когось її герої приходили на добру розмову і щиру пораду після цілоденного селянського замозоленого “ніч вижене – ніч прижене”.
Перебувала ця книжка, либонь, у добрій тисячі рук, бо й малюнок на обкладинці нагадує тіні сакральних наскельних стінописів людини періоду бронзи. Випав час і малюнок, і титульні літери, але диво-дивне – скільки знаків людської дбайливості залишилося на цій книзі: акуратно вклеєні сторінки, благенький корінець хтось “убрав” у прозору клейку плівку. І жодної плями на сторінках, жодного покаляння чорнилом чи олівцем!
“Гілєєю” ми, студенти, зачитувалися. А котрогось нового року, здається, 1978-го, вдалося нашій колядницькій громаді зустрітися з автором цього роману Миколою Зарудним. На квартирі нашого декана свілої пам’яті Дмитра Михайловича Прилюка.
Отак поселилася в моїй книгозбірні книжка із бібліотеки села, назва якого в пошуковій системі одразу троїться – в різних геолокаціях.
Не відаю, чи ще є у цьому селі бібліотека. Дуже хочу, аби зберігся там читач. Не одинак – масовий.
Із Днем бібліотек, браття й сестри, при мудрих книгах сущі та щасні!
Валерій Ясиновський
