Не звертайте увагу скіки до Києва привезла Московська патріархія народу — 20, 50, 100 тисяч чи мільйон. І не шукайте в їх натовпі портретів Путіна, царя-батюшки чи московський трикольор.
Навпаки.
Ви в тому натовпі скорше знайдете вишиванки і якісь синьо-жовті елементи в одязі. Як на Усику у Москві.
І мови української в тій колоні гібридів більше, ніж в середньому по Києву. Це я вам гарантую.
Нам треба розуміти: на вулицю вийшов знищений морально пересічний українець райцентру.
Їжмо і стараймося не поперхнутися.
Що робити, щоб вилікувати цю нещасну, обрядовірну масу пошукачів царства небесного через браму Москви?
Треба забрати Аделаджу-Березовського та його 80 бойовиків-єпископів. Обмежити джерела фінансування їх структур. Насамперед із кишені спецслужб РФ і місцевих олігархів.
Санація духовного життя.
Потужна гуманітарна політика. Публічне оголошення конфесійної приналежності всіх чиновників.
Нагадаю!
Ще 2016-го року у Верховній Раді зареєстровано два законопроекти, які мали б упорядкувати діяльність Московської патріархату в Україні: • № 4128 «Про внесення змін до Закону про свободу совісті та релігійні організації». • №4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі-агресорі».
Все уже «на мазі».
Але немає політичної волі.
Тому спостерігаймо за ходою Жертв Застою з належною самокритикою. Чи як там – «сокрушенієм сєрдца».
Ібо треба панувати.
А не жувати сопельки.
Ростислав Мартинюк
