Не пам’ятаю, де і коли вперше почув це словосполучення, але тепер відчуваю, що воно дуже посутнє. Однак, пояснення цьому в мене немає. Просто відчуваю.
Цікаво, чим це місто приваблює туристів і нових його мешканців, що прагнуть тут осідлості? З туристами все більш-менш зрозуміло — тут красиво, а для іноземців загалом ще й дешево. А от щодо нових прибульців, особливо не західняків… складно сказати. Ця територія далека від поширених уявлень про економічний рай. А втім, ще, звісно, є міркування безпеки…
Спочатку впадають в око негативи: посередня транспортна система (автобуси здебільшого переповнені; нещодавно я долав 5 км. протягом 43 хв.), серйозні проблеми з вивозом сміття, замало не повна відсутність відкритої води (особливо колоритно виглядають болота (замість ставків) у парках і скверах), часто низький рівень обслуговування і якість страв навіть у «недешевих» кав’ярнях…
Позитивів, звісно, теж вистачає…
Найперший — у тому, що львів’яни справді вміють дбати про своє місто. І починається це з дворів, доріг поміж будинками, невеликих зелених зон. Ця ментальність відрізняється від тієї, до якої звик я — тут не чекають, поки якийсь пан зробить, тут беруть і роблять самі (а здатність до спільних, спрямованих на спільний добробут, дій — це ознака сильної ідентичності, фактично вже сформованої політичної нації)!
До однозначних позитивів я відношу майже повну україномовність освітнього процесу (4 невеликі російськомовні школи — це погано, але й не так, щоб суттєво).
Окремо відзначу цілком собі непоганий стан пам’яток архітектури (так, тут теж не все ідеально, але в моїй Одесі проблем із цим точно більше). Ну, і, звісно ж, не обійду увагою те, що подобається найбільше: тут дуже багато книгарень! Це пряме свідчення високого культурно-освітнього рівня мешканців!
Ще є питання: чим це місто приваблює романтиків на зразок мене? Мовою? Ну, так, звісно, але то теж доволі відносно.
Я давно навідуюся до Львова, і з кожним разом переконуюсь, що московської тут більшає. Імперія помалу продовжує справу «обрусєнія пространства». Тепер, після більш, ніж місячного перебування на Галичині загалом і в її столиці зокрема, спираючись на цілком змістовний власний досвід, я можу стверджувати: «Український П’ємонт ще існує, але втратити його ми можемо вже доволі скоро».
Як на мене, зараз найважливіше не «лікувати пацієнтів у комі» (думаю, не варто пояснювати, про що саме йдеться?), а рятувати від згубних впливів те, що ще умовно здорове! Якщо втратимо ОПОРУ, апелюватимемо переважно абстрактними національно-культурними поняттями, а там вже і до Білорусі не далеко…
Для мене Львів — як жива істота!
Щоразу, приїжджаючи сюди, я іду до Стрийського парку, де розмовляти з ним, чомусь, найпростіше! І ми, здається, знаходимо спільну мову. Принаймні, Симоненкове «я тебе розумію, але Львове, хоч трохи мене розумій», вже не актуальне. Нам є про що говорити, і «бесіди» ці приємні.
Думаю, Львів приймає і розуміє кожного, хто хоче приймати і розуміти його! Може, саме це і є «магія Львова»?
Сергій Бригар
