Побував у Києві на одній закритій інтелектуальній тусовці «Війна – як можливість». Йшлося про те, чи здатна нація переплавити свій біль, лють, помсту в прогресивний розвиток. Бо людська цивілізація влаштована за принципом «маятника». Чим більші біди й лихоліття вона переживає, тим певніші шанси на прорив. Зрештою, йдеться про «імунітет» націй і народів.
Україна цим шляхом пройшла вже разів триста. Але “можливості” бувають у всіх різні. Недавній виступ депутата Бойка, тупий висер Арестовича – також про можливість. У них свої можливості і свої шанси. У людей, які наживаються на військових поставках, ті, що крадуть гроші під виглядом волонтерів… Для них це теж “Війна, як можливість”.
Скажу таку прикру річ. Колишня ОПЗЖ – це єдина політична сила, яка стабільно росте в рейтингах кілька останніх місяців на сході і півдні. Хоч кіл на голові теши. І тільки від суспільства залежить, чи дасть воно скористатися шансом і можливостями цим довбограям, чи скористається своїм шансом, і своїми можливостями. Бо це зовсім різні шанси і абсолютно альтернативні вектори руху.
При чому, не від всього суспільства то залежить, а лише від дуже незначної його частини. Гіпер активної частини. Я б казав про таку соціальну категорію, як “процент Майдану”. Це самі ті люди. І такі проблеми “в непевні часи” мусять вирішуватися не під час виборів, а ДО них…
Наполеон ніби то колись казав, що армія здатна виграти битву, народ здатен виграти війну. А війна триватиме й після війни. Під час війни ворог – там. Після війни ворог – тут!
Віталій Чепинога
