Навіть не знаю чи то пасує мені смертній писати відгук на книжку Нобелівської лавреатки. Але я людина послідовна, на всі — так на всі! Бо до цієї книжки я приглядалася ще задовго до того, як польській письменниці з українським корінням Ользі Токарчук присвоїли того Нобеля.
Йдеться про роман «Веди свій плуг понад кістками мертвих», що ще у 2011-му році видало видавництво «УРБІНО». Як не дивно, але тираж чомусь не розпродався і мені пощастило купити книжку вже зараз. Може, обкладинка не надто кидалася у вічі, а, може, були і інші причини. Та, як на мене, з поліграфічної точки зору, книга виконана дуже вдало.
Дія роману відбувається в горах західної Польщі, що межують з Чехією. Невеличке гірське поселення, куди мешканці з’їжджаються тільки влітку. А взимку там проживає всього кілька душ.
Одна з них — головна героїня роману, пані поважного віку, Яніна Душейко. Вона, наче комендант цього поселення, опікується садибами поки їхні власники перечікують зиму десь у Вроцлаві чи його околицях.
Пані Душейко теж має квартиру у Вроцлаві, але вона вважає, що життя в цих диких місцях є кращим для неї. Жінка фанатично любить тварин і намагається всілякими засобами захистити їх в цьому жорстокому і несправедливому світі.
А ще пані Душейко ненавидить своє ім’я, дає цікаві прізвиська всім, з ким має спілкування, вчить англійської мови дітей з сусіднього містечка, допомагає перекладати Вільяма Блейка своєму колишньому учневі Дизю і захоплюється складанням справжніх астрологічних гороскопів.
«Дивна жінка» — скажете ви і, безперечно, матимете рацію.
Одного зимового вечора за дивних обставин помирає сусід пані Душейко на прізвисько Велика Ступня. Виявилося, що він вдавився кісткою дикої косулі, яку вполював напередодні.
А далі в окрузі відбувається низка страшних і незрозумілих смертей. Пані Душейко вважає, що всі ці смерті — то помста тварин людям за заподіяне їм зло. Так це, чи ні, ви зможете дізнатися прочитавши роман Ольги Токарчук. Ну, звичайно, якщо ще вполюєте його в українських книгарнях. Бо думаю, книжка вже стала дефіцитом.
Яке моє враження після прочитання?
Дуже неоднозначне.
Як літератор високого класу Ольга Токарчук пише гарно і легко. Її однозначно хочеться читати. В цьому ключі треба ще подякувати за вдалий переклад і Божені Антоняк. Хоча перенасичення тексту астрологічними викладками трохи збиває з толку.
А от що стосується проблематики твору, то я б не була така однозначна. Я дуже люблю природу, люблю тварин, але моя любов далека від фанатичності. Вважаю, що поки в світі є хоч одна скривджена дитина, говорити про пріоритети захисту тварини — надто цинічно. Життя людини безцінне і ніхто не має права його забирати. Не можуть бути виправданнями вбивства людей ніякі найшляхетніші цілі.
Але мої думки і бачення – це тільки мої думки і бачення. Я не збираюсь їх нав’язувати. Люди, на те й люди, що можуть бути вільними в своїх переконаннях. В той час, як тварини можуть керуватися тільки інстинктами.
Галина Новосад
