Дорога, шлях — ці слова завжди асоціюються з відчуттям свободи, відкритих можливостей та пригод. І саме про це книжка Артема Чеха з красномовною назвою «Пісня відкритого шляху», яка зовсім недавно вийшла у видавництві Meridian Czernowitz. Вже сама ця назва викликає асоціацію з чимось авантюрним, цікавим, невідомим та спонукає невідкладно взятися до читання.
Десь приблизно так сталося й зі мною. Вже після кількох перших сторінок я з головою поринула в читання і не могла відірватися від цього процесу аж поки не перегорнула останню. І зараз, безліч разів перекрутивши в голові прочитане, можу розповісти про цю книжку детальніше.
У квітні 1853 року молодий кріпак з Черкащини, на ім’я Гнат вирішує випробувати свою долю. Він записується в рекрути, яких російська імперська влада набирає для війни з турками та їх союзниками британцями й французами. Це був єдиний спосіб вирватися з рабства, хоча й доволі ризикований. Адже невідомо, як могла скластися доля. Але вісімнадцятирічний юнак був сповнений надії та оптимізму.
Фортуна й справді була доволі прихильною до хлопця. Та в одному з боїв Гнат потрапляє в полон до англійців. Мабуть, саме цей момент кардинально змінив сценарій його подальшого життя. Після війни Гнат залишається служити матросом на британському судні. Йому довелося не раз перетнути Атлантику й побувати в багатьох містах та країнах. Але одного весняного дня 1858 року Гнат вирішує зостатися на американському континенті. Його новим місцем роботи стала Пенсильванська залізниця. Може б він працював там до глибокої 
старості, але в долю Гната знову увірвалася війна. На цей раз громадянська війна між Північчю і Півднем Америки.
В 1861 році українець стає солдатом Союзних військ. Два роки він перебуває на передньому краї цієї страшної бійні й у червні 1863 року, зневірившись в справедливості та втомившись від побаченого й пережитого, Гнат дезертує з війська. Саме з цього місця починається його шлях на захід, який і описав у своєму романі Артем Чех.
Зі сходу на захід, від лісів та гір Пенсильванії до безконечних просторів Небраски – ось шлях, який довелося здолати українцеві Гнату, якого за іронією долі усі називають росіянином. Разом з ним цю, сповнену пригод та випробувань, дорогу долають ще трійко людей. Першим до Гната долучається чорношкірий Сем. Теж дезертир і теж колишній раб. Тож у цих двох людей багато спільного попри те, що народилися і виросли на діаметрально протилежних кінцях світу. А згодом до цієї компанії пристає ще двоє: Дональд Вінтон, який ще недавно був солдатом армії Конфедератів та його сестра Хайке. Саме їй судилося відіграти ключову роль у долі Гната впродовж цього довгого та важкого шляху.
Ця розповідь без особливих закручених поворотів, цілком лінійна. Вона крок за кроком розповідає про складні й небезпечні пригоди персонажів упродовж кількох місяців їхнього шляху. Страх, бруд, холод і голод, а ще безліч смертей – ось що постійно супроводжує наших подорожніх. Бо йде війна, всі довкола зневірені та цинічні й життя людини не варте ламаного гроша. Кожна сторінка цієї розповіді сповнена жаху і страждань. Та попри все це від читання годі було відірватися. Кілька днів поспіль я намагалася швидше владнати всі робочі й домашні справи, щоб знову взятися за книжку. Я досі не можу збагнути, як авторові вдалося заманити мене (і думаю не лише мене) в тенета цього страшного, доволі монотонного, але неймовірно цікавого читання. Це просто якась магія!
Скоріш за все притягальна сила цього твору захована в особливому авторському стилі. Він простий і водночас глибокий, з тонким гумором та філософськими роздумами. Герої його твору нерідко знаходяться на межі між реальністю та певною ідеалізованою уявою, що дає змогу автору поєднувати буденне з романтикою і мрійливістю. Тож давайте трохи зупинимось на характерах цих персонажів.
Гнат – це уособлення споконвічного українського прагнення до свободи. Він готовий померти, аби лиш не жити рабом. З перших днів життя на чужині до нього прилипло прізвисько «росіянин» (бо хто ж там розбереться в складних етнічних перипетіях тих східних варварів!). Та впродовж всієї описаної історії головний герой намагається донести оточенню, що він таки українець. Вільний лицар, спадкоємець славного козацького минулого своїх предків. Але з іншого боку він двічі дезертир. Адже не бачить сенсу у цих жахливих і несправедливих бійнях: що в далекій кримській війні, що в цій безглуздій братовбивчій війні американців. Він просто хоче спокійного життя і вільної праці. Гнат дуже часто в думках переноситься у свою рідну Софіївку та згадує тих, хто був йому рідним і близьким. Далека батьківщина залишиться з ним до скону. Ще однією характерною рисою Гната є його гострий розум. Бувши початково неписьменним кріпаком, він навчився читати й писати англійською від старого матроса. А далі його нестримна тяга до книг дозволила опанувати багато знань, які великою мірою дозволили Гнату вижити в складних умовах.
Доля чорношкірого Сема є трохи іншою. Та й за характером він пряма протилежність Гнатові. Але симбіоз цих двох персонажів дають читачеві можливість побачити різнобічну картину тодішнього світу. Попри відмінність їх характерів та бекграундів, вони дуже близькі та фанатично вірні один одному.
Особливе місце у романі займає Хайке, жінка дуже складної долі, з непростим характером. Її безпосередність та прямолінійність часто межує з якоюсь дивною дитинністю чи навіть з душевною хворобою. Не важко здогадатися, що в процесі довгого і складного шляху між Гнатом і Хайке виникають почуття. Вони непрості, часом дивні, часом навіть дикі, але справжні та відверті. Спостерігати за ними теж надзвичайно цікаво та пізнавально.
В романі є ще один персонаж, про якого я не згадувала, але який відіграє надзвичайно важливу роль в перебігу подій. Він не людина, але приязнь Гната до нього перевершує глибину найтісніших людських стосунків. Це кінь з дивним імʼям Бридкий Бен. Стосунки між чоловіком і конем – це ще один яскравий прояв людяності та самовідданості головного героя.
Характерною рисою цього роману є деталізація описів подій. Артем Чех дуже скрупульозно описує все, що відбувається з персонажами: географію їхнього маршруту, їжу, одяг, зброю, та багато інших особливостей. Видно, що автор глибоко обізнаний з темою, про яку пише та з історією й географією Американського континенту.
Тема війни, страшної, бридкої та несправедливої, червоною ниткою пролягає через весь роман. І це не дивно. Артем Чех – чинний військовий. Свій сьогоднішній воєнний досвід він інтерполює на описи війни позаминулого століття. Бо хоч методи й засоби війн змінюються, та незмінними залишаються психологічні проблеми, які несе з собою будь-яка війна. І тут автор повною мірою використав свій набутий досвід.
«Пісня відкритого шляху» – це роман, який досліджує тему внутрішньої свободи та намагання втекти від соціальних обмежень, стандартів та стереотипів. Він також звертає увагу на важливість спонтанних моментів у житті та здатності приймати непередбачуване. Він апелює до людей, які прагнуть відірватися від щоденної рутини та відчути смак справжніх пригод, навіть якщо це означає втрату певної стабільності. Це твір про дорогу не лише фізичну, але й духовну, про виклики та нагороди, які приносять мандри як зовнішні, так і внутрішні. Це роман про внутрішній пошук, прагнення до нових вершин, до самопізнання, а іноді й повернення до себе. Бо кожен наш крок, кожен життєвий поворот – це частина шляху, на якому ми будуємо своє майбутнє.
Галина Новосад
