Моя тема тижня — «На літературному ринку»: українські пісатєлі, яких видавці видають від безвиході і для асортименту. Хоч я не називав прізвищ і не називатиму далі, кілька авторів усе ж спроектували то на себе. А одну пані так накрило, що вона настрочила, як махновець із кулемета, мені в месенджер на Фейсбук, полізла з’ясовувати неіснуючі стосунки. Я її заблокував.
Але де собака заритий?
Пояснюю. Вже не вперше чую закиди і читаю в коментарях, що Кокотюха пише книжки і взагалі пише для заробітку. Для нього це – заробітчанство. Це погано! Бо не можна писати для заробітку. «Ви заробітчанин – а я книжки пишу!»
Евона как! Отаке протиставлення.
Мені 53 роки і 11 місяців, і я знаю три способи мати гроші: жебрати, красти і заробляти. Всі три способи вимагають уміння. Вмієш жебрати – жебрай. Вмієш красти – кради. Але вмієш заробляти тим, що любиш робити – заробляй. Я не кажу, що заробітки мільйонні. Проте, на жаль (мій) і сором (не мій) заробляти як автор книжок, на виплатах із додрукованих тиражів, я почав від 2015 року. Коли вже рік, як інша війна – і рік, як поволі почалася зачистка російського. До 2014 року включно в мене виходили книжки російською в Україні. Але за українську мову від 2014 року почали платити більше, більше, більше.
Повторюся: це не мільйони гривень. Проте станом на зараз на ці гроші я можу не лише жити, не жебраючи, а й допомагати при нагоді тим, хто цього потребує. Теж невеликими сумами – проте можу, що вже додає плюсів у карму.
Чому заробляти є погано — частина пісатєлєй мені досі не пояснила. Колись один музикант сказав: у мене консерваторська освіта, чому я мушу заробляти в інший спосіб? Пишіть так, щоб можна було заробляти.
Андрій Кокотюха
