Хай море зрадливе хвилює
І хвилі страшні підійма:
Нещастя нас краще гартує,
А сміливість все подола, –
Хай сильніш ще гуде хуртовина
І нас всіх бажає втопить,
Не час нам прийти до загину –
Ще мусимо, браття, ми жить.
На нас хай іде все на світі,
Та ми будем сміло стоять.
Як нас подолають, то діти
Повстануть свій край рятувать.
За правду й за неньку святую
Ми радісно й чесно помрем.
Хай море зрадливе хвилює –
Ми в гавань наш край проведем.
(Микола Бажан. 1919. Під віршем підпис: Учень VI кл. гімназії М.Б. / Вибрані твори у 2 томах. Том 1. К. 2003)
120 років Миколі Бажану (1904-1983). Він зрадив друга, і з цим тавром прожив майже 30 літ, із цим тавром пішов у засвіти. А ще зрадив національний корінь. Варто прочитати заповіт Платона Бажана, батька, якого вперше опублікував Володимир Брюгген, аби зрозуміти усю трагічну ницість вчинку Ніколя Бажана – Героя Соціалістичної Праці Миколи Платоновича Бажана.
І все ж.
Великий поет і слабка людина. Що маємо вибрати ми? Поета. І тільки поета. Один із найуніверсальніших умів української культури ХХ ст. Рідкісний хамелеон. Столикий Янус. Глибинний розум. Нуртовий поет, який хотів жити…
Євген Баран
