Бувають люди незламні — таких одиниці. Бувають зламані — таких вражаюча більшість у часи правління диктаторів. Але є і недоламані, котрі ніби упокорились, але все ж ні… Таким, як на мене, був Микола Бажан, що має сьогодні 120- літній ювілей. Син підполковника царської армії — офіцера армії УНР та прихильниці «громадівської» ідеї, він, звісно, як всі тоді, хотів відкинути старий лад, хотів нового, свіжого, революційного – цього завжди хоче молодь. При всіх владах. А тим паче, якщо молодість співпадає із суспільними завихреннями.
Тож і юний Микола Бажан, що прибирає кличку Нік, стає кіносценаристом і футуристом (після того, як невдало навчався на кооператора) — відомо про його 7 фільмів, але в наявності тільки 4. Решта три чи загубилися у заморозку сталінізації чи просто пропали… А ще Нік Бажан з благословення Михайля Семенка стає поетом-футуристом. Тоді це було модно і на Московії — Маяковський не тільки у більярд грав з українськими поетами у столичному Харкові…
Але вже 1929 року Бажана беруть на замітку органи НКВС — певно, за доносом дружини його брата. Бо він спілкується з усіма тими, яких згодом система назве Спілкою визволення України. Хоча Бажан і намагається порвати з хуторянською Україною, обзиваючи у поезії кобзарів, але українська натура прориває і спецслужби фіксують його слова в кулуарах всесоюзного з’їзду письменників: «Нам чужа москва, ми з давніх-давен були відвідувачами західної культури, ми європейці, а не смердючі азіати-лапотники».
Не дивно, що наступного року, 1935, його зараховують до “Української військової організації”. Йому дозволяють побачення з другом та ровесником Марком Вороним — сином поета Миколи Вороного і хрещеником Михайла Коцюбинського. Коли він почув розповідь Марка, який відзначався сибаритством, – що з ним і йому подібними роблять у совєтській тюрмі, вочевидь, Бажан злякався. І йде на співпрацю з органами, отримуючи псевдо Петро Уманський.
Тепер уже не тільки на Бажана пишуть доноси, але й Бажан пише доноси – зокрема, на свого ж таки друга Олександра Довженка. Щоправда, дослідники кажуть, що ті доноси були мало схожі на доноси і в органах були невдоволені ними. Певно, як і доносами Юрія Смолича (псевдо “Стріла”), які, на мою думку, писалися на Довженка за погодженням із самим… Довженком, бо там написано все, під чим підписався б і сам Олександр Петрович. Згодом Довженко гостро образився на Бажана – мовляв, як червоний комісар Спілки письменників, він не вивіз старого батька Довженка перед німецькою окупацією?! Сумніваюся, щоб це було справжньою причиною образи, адже Довженко розумів – Бажан мусив вивозити письменників та їх жінок і дітей, а не старого батька свого хай і друга…
Тим часом комуністи арештовують його молодшого брата, нареченого сестри, а батьки від арештів тікають до Криму. Бажан чує щоночі тупіт гебістів, які приїхали арештовувати чергову жертву і спить у штанях та тримає торбу з сухарями. Часто переховується в материної подруги. Як тут не “поцілувать пантофлю Папі”, як то задумувався і зробив Павло Тичина?!
Щоб вижити, Рильський пише примітив “Ой з-за гір та з-за високих не орел літає…” – про Сталіна, а Бажан перекладає поему “Витязь у тигровій шкурі”. Якраз був ювілей грузинської 
поеми. І Сталіну переклад сподобався, тож Бажан не тільки був викреслений зі списків на арешт, але й прокинувся… орденоносцем. А тоді це було визнання не те, що тепер ордени знецінені і до Дня незалежності нагороджують операторів та чиновників…
Далі — по накатаній: Бажан стає комуністом, парторгом Спілки (було Б. Олійнику у кого вчитися!), навіть заступником глави українського уряду. За завданням КГБ вимагає видати Степана Бандеру “як воєнного злочинця”. Таврує за націоналізм Юрія Яновського, Максима Рильського, того ж таки Олександра Довженка за розкритиковану Сталіним “Україну в огні”… Пише про Сталіна “Людина стоїть в зореноснім Кремлі”…
Здавалось би все – згинув талант. Амінь. Проте він ще знаходить у собі сили з відлигою створити справжню поезію – “Нічні роздуми старого майстра”. А ще навіть у 1943 році разом з Довженком укладав списки письменників, яких просили повернути із заслання – повернули тільки Остапа Вишню, бо всіх інших комуністи вже постріляли. А 1956 року, коли Сталін здох, Бажан просить реабілітувати творчість Григорія Епіка, Миколи Куліша, Олекси Слісаренка, Бориса Антоненка-Давидовича… Знаменно, що про Хвильового все ж заїкатися боявся, бо ж той чітко проголосив “Геть від Москви!”.
Боявся згадувати і про поетів, що виїхали на еміграцію. Але знав їх і тримав у серці – за спогадом Івана Драча часто повторював “Час, Господи, на самоту й покору!”. А це ж цитата Евгена Маланюка, оголошеного в СРСР фашистом.
А ще Бажану належить заслуга створення Української Радянської Енциклопедії – попри радянськість, вона все ж була потрібною річчю. А ще завдяки Бажану вийшла українською мовою перша в світі “Енциклопедія кібернетики”. Видано було “Шевченківський словник”.
А мені пригадується як університетський викладач Юрій Бурляй повторював слова Сосюри, з яким дружив: “У Спілці мова Бажанова, лиш української не чуть…” Це наче натяк на його єврейське походження, хоча насправді він був українцем. Але німецького походження була його друга дружина Ніна Лауер, а він на старості років зізнався у коханні до єврейської дівчини в поемі “Дебора”. Можливо, все це й було причиною чуток…
За гіркою іронією долі на могильній плиті його викарбували слова з вірша, присвяченого Сталіну: «Вітчизні віддати не вигризки душ, а всю повноцінність життя або смерті!»
Василь Чепурний
