Культура

Зі щоденника Степана Пушика

«Мені буває важко порозумітися зі своїми сучасниками, але я твердо вірю в те, що з майбутніми поколіннями мені буде легше. Зрозуміють, збагнуть ту нелегку атмосферу, в якій я жив, боровся, творив задля завтрашнього. Жаль, що мене не буде, але будуть мої твори, які переживуть і мене, і моїх ворогів, і моїх друзів, і буде Україна!»

(Степан Пушик. 14.08.92)

«Не знаю, який я письменник, але зате я — великий читач. І думаю, що читача треба поважати, чого не розуміють сучасні автори»

(Степан Пушик. 24.10.92)

«Є два способи, як стати геніальним. Перше — народитися ним. Друге — каторжно працювати при наявності таланту. Віршарі, що називають себе авангардистами, нині зустрічаються повсюдно. Їх твори нагадують голі дерева: без цвіту, без листя, без плодів. Є гра слів, нема почуття. Кожна епоха має своє джерело натхнення — більше чи менше. Це джерело спільне, як криниця в саду, до якої ходять воду брати. Бог дихає в серце поетові»

(Степан Пушик. 25.10.92)

«Була «Руська трійця», «Покутська трійця», які залишили глибокий слід в літературі. Нині з’явилося багато нових «трійць»: «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота»… і аж до «Нової дегенерації». Дегенерація — рух назад. То виходить, що хочуть доїхати до «трійць» минулого. Але чи може з мавпи вийти русалка? «Руська трійця» видала «Русалку Дністрову», яку Іван Франко назвав явищем наскрізь революційним. А що створили нинішні «трійці»?»

(Степан Пушик. 04.11.92)

Прочитав перший том Щоденників Степана Пушика, упорядкованого Ольгою Слоньовською (З останніх десятиліть: Щоденники Степана Пушика у трьох томах. Том I. 1988-1992. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2021. 876 с.). Так, тут відсутні шкандальні, а моментами й образливі записи, які друкувалися на одному з місцевих сайтів.

Можливо, вийшов дещо пригладженим образ самого Пушика, людини контрасної, характер і поведінка якого зазнавали крайнощів людських оцінок: від геніяльного і людяного до хама і злої людини. Правда десь, як звикле, посередині.

Але такий образ письменника мені більше імпонує. Гадаю, таким хотів би залишитися в пам’яті нащадків сам Пушик. Він був великий у задумах. Навчання в Москві, народне депутатство додали його міркуванням простору. Він завжди мислив категоріями глобальними. І дріб’язок, якщо й зачіпав його, то він умів через нього переступити.

Якщо вдасться витримати наступні томи Щоденників Пушика в такій тональності змістовій та ідейно-естетичній, — матимемо прецедент постаті велично-трагічної. Майже шекспірівської у пристрастях, поведінці й думках.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.