Світ переповнений брехнею й правдою, безвихіддю й надіями, цинізмом і благородством. У пеклі війни, смертей і страху ніхто й не намагається порахувати чого більше. Вистачає всього. І вже зовсім не дивуєшся, що так багато зла, яке щомиті викидається, мов вулканічна лава, з нетрів кацапстану. Огидні й брутально «зверхні» словеса путлєрів, лаврових, мєдвєдєвих, рагозіних… постійно на шпальтах зарубіжних видань та інформаційних агентств. Якось звично й прогнозовано отримувати регулярні підлоти від чорноротих моzковитів.
«На це нема ради», кажуть українці. Ці нелюди, невиліковно хворі на фальш, ненависть, людожерство й чванливість, захлинаються (сподіваюсь, що таки вдавляться) від звіриної люті.
«Скажем мягко: нашей стране плевать на непризнание новых границ со стороны G7», — заявив служка кремлівського диктатора мєдвєдєв, озвучивши сигнал готовності анексувати захоплені окупантами території України. А в цей же час в іншому кутку моzковської псарні такий собі депутат «госдумы» новичков (майже «новачок») ініціює «узаконити» гамузом входження в ерефію на основі фейкових «референдумів» «республик Донбасса, Херсонской области и Южной Осетии».
Йому підгавкує моzковська «вчена еліта». Проректор фінансового університету при путінському уряді О.Зубець («землячок») упевнено стверджує, що «разрушен войной регион» перетвориться в «сельскохозяйственный Донбасс», який буде годувати роzzію, забезпечуючи її «в овощах и фруктах». Паралельно лавроф шантажує світ, що введення військ НАТО до України призведе до Третьої світової війни, а озброєння, які Захід постачає Україні, будуть ціллю для збройних сил роzzії.
Слова щодо неминучості війни роzzії з Україною регулярно лунають у виступах Путіна, котрий разом із кількома «яструбами» ухвалив рішення про масштабне вторгнення в Україну (міністр оборони шойгу, начальник генштабу герасимов та секретар ради безпеки патрушев). І ця вакханалія продовжуватиметься до загину. Їхнього!
Війна. Понад 6 мільйонів людей на травень 2022 року покинули Україну. Вбиті, закатовані, згвалтовані, покалічені десятки тисяч українців. Зруйновані міста та села, рідні домівки, покалічені людські долі… Злочинці, грабіжники, дикуни, нацисти з моzковії ввірвалися в наш дім, на нашу землю, в Україну.
Чому ж світова опінія не карає їх? Цих обезлюднених й кровожерних орків з кацапстану. Мовляв же колись Шевченко: «Чому на його (московита – авт.) не плюють, Чому не топчуть? Люде, люде!» А тому, що зрощували «пацифізм», який роками сповідували провідні держави та їх політики, міжнародні організації, включно з ООН, придумуючи водночас різні заборонні причини щодо вступу України в НАТО чи ЄС. Усе це лише стимулювало агресора, привівши світ на край прірви, змусивши нас наодинці вести двобій з кремлівським фашизмом.
Співчуття в стилі а-ля Макрон, чи а-ля Меркель замало. Хоча ми цінуємо солідарність та підтримку народів. Однак є ще й політики. Бо навіть не вдаючись до оцінок угорців чи сербів, а тільки беремо на пробу високопоставлених чиновників соціал-демократичої партії Німеччини (Шредер, Штайнмайер, Шольц), окремі з яких стали близькими «друзями» путіна, видно страшні наслідки загравання та потурання кремлівському нацизму. Справді, німецькі «миролюби» сприяли розв’язуванню рук путіну та його кліці для агресії, анексій чужих земель, війн. Вдаючи, що світ нібито твориться без загарбань та зброї, така політика «приголублення вбивці» з пацифістськими лозунгами й запакованими в кишенях нафто-газодоларами чомусь перестала «помічати» геноцидні прояви рашистів до українців. Навіть тоді, коли раптом посеред Європи, в Бучі та багатьох інших містах і селах появилися тисячі вбитих і згвалтованих путіно-бурятами, жертви із зав’язаними очима, зв’язаними руками, то продажні «шредери» лише продовжували намагатися залагоджувати «конфлікт». Яка ницість і фарисейство! Небажання бачити й розуміти хто є нападником, агресором, а хто – жертва…
І на все завжди в них знаходилися «причесані» виправдання в образі великого міжнародного «права», європейських «цінностей» та гуманістичних традицій. Тільки чомусь у деяких європейських путінських «адвокатів» руки «не доходили» до України. Навіть санкції, нафтове ембарго, власність кремлівських нуворишів та вбивць ставали предметом дискусій, де мораль «з’їдалася» користю, зговором, боячись «образити» навіть роzійських олігархів разом зі священною коровою «їхньої» приватної власності.
При цьому не задаючи питання, що вони також є винуватцями нинішніх трагедій, підтримуючи й фінансуючи нацистський режим бункерного фашиста. Саме так можна оцінювати інтерв’ю міністра фінансів ФРН Лінднера, що доволі скептично, пише «Deutsche Welle», ставиться до використання для зруйнованої України конфіскованих активів олігархів. Адже по їхньому це – експропріація, а в їхній правовій державі (Німеччині) для таких процедур існують суттєві перепони.
У законності використання для цього заморожених активів рашко-олігархів сумнівається навіть «зелена» федеральна міністерка іноземних справ Німеччини Бербок. Отож, виходить так, що маємо ситуацію, коли «законно» й безкарно можна дотла знищувати міста: Харків, Маріуполь, Чернігів, Суми, Охтирку, Волноваху, Ізюм, Краматорськ та багато інших, економічну інфраструктуру України, а моzковитів чіпати зась, бо «праведні» закони не дозволяють. Ситуація нагадує висловлювання Платона в його сміливому трактаті «Держава». Він писав, що коли в світі шанують лише багатство й багатіїв, то починають менше цінувати доброчесність, вимірюючи все грішми, запроваджуючи закон олігархічного устрою – чим більша олігархія, тим вищий ценз (право). Держава такого типу (як і світ), без сумніву, не може бути єдиною. І справедливою. І якщо Світ почне, нарешті, солідаризуватися навколо добра, цінностей і правди, то йому вдасться вижити, а якщо «дружитиме» з молохом, то загине.
А поки що він не змін навіть об’єднатися навколо такого етичного кроку як визволення героїчних воїнів «Азову», життєвий приклад яких в стократ цінніший за мільярдні статки олігархів, що є гнійними паразитами на тілі планети Земля. Ці благородні Українці, лицарі Духу, хоча й скалічені фізично, однак живі і прагнуть жити.
БОЖЕ, вбережи цих славних і звитяжних Героїв, дай розуму й честі «сильним світу цього», щоби вони здійснили цей чин. Бо лише по ньому судитимуть їх. Молимося і боремося, щоб високий клич Народу «Слава Героям!» був ними почутий. Живими! Разом! З Україною!
Георгій Філіпчук
