Їду з Коломиї на чергову зустріч. На перехресті жінка під парасолею. «Як мені їхати на Надвірну?» – питаю.
«Слухайте сюди, пане. Їдете просто, побачите Копійочку, їдете далі… Біля каплички нікуди не звертаєте… На ліву руку слуп із бузячим гніздом, проминайте… Буде старенький хрест із віночком, не стаєте, прямуєте собі… Трафиться криничка під іржавою бляхою, а вам усе вперед… Праворуч стрінете старий млин, їдете певно… Затим потягнуться толоки забур‘янені, пряма дорога… А пак лісочок такий продувний, якраз грибочки кинулися… Далі вихопитеся на горбик, дорога дасть кривулю і розляжеться долиною… Везетеся просто, просто і гоп – Надвірна…»
Я потер скроню.
«То виходить, що їхати мені все прямо і прямо?»
«А я що кажу, пане…»
…………………………………..
У селі Красній я все-таки зупинився біля старенького хреста з віночком.
Мирослав Дочинець
