Мабуть, кожна більш-менш успішна людина, може сказати, що не вона вибрала професію, а професія обрала її. Так було і зі мною.
Доки я, медалістка-випускниця Великомочульської середньої школи, що на Вінниччині, обирала дорогу в життя, а вибір у ті далекі і «світлі» радянські часи був величезний: від ланкової комсомольсько-молодіжної ланки буряководів, маляра-штукатура на комсомольських будовах, вчительки, лікаря – до космонавта, актриси і т.д. – професія вибрала мене сама.
Саме в нашому відродженому в результаті розукрупнення Теплицькому районі (Вінницької обл.) створювалася газета «Зірка», потрібні були кадри, тож після деяких перипетій, запропонували мені, молодому робсількору, посаду літпрацівника, або кореспондента.
І що ж?
Робота, мобільна і творча, не лиш припала до душі, а й відповідала моїй невсипущій, жадібній «подвигів» вдачі. Тим паче, що журналісти, надто які пройшли школу «районного гарту», тоді були «на розхват».
Відтак, після мого переїзду на Буковину, була газета Заставнівського району «Шлях перемоги». Далі — обласна «молодіжка» («Молодий буковинець»), трохи — «Радянська Буковина», редакторство відродженої газети «Час», міська газета «Чернівці», незалежний часопис «Доба», паралельно робота на телебаченні.
З переїздом до Києва: газета «Слово Просвіти», «Президентський вісник» , «Вечірній Київ», «Літературна Україна» і «Українська літературна Газета», паралельно – телестудія «Наше місто» в Броварах…
Одно слово, 50 років життя в епіцентрі усіх державних, політичних, культурних подій – промайнуло, як один день!
Сотні зустрічей з цікавими людьми, тисячі статей на різні теми, кілометри газетних рядків…. Океан незабутніх вражень, теплих спогадів, неймовірних курйозів, фантастичних пригод, які не убгаєш і в семитомник…
Але сьогодні просто хочеться відновити в пам’яті обличчя дорогих колег, з якими починала і завершувала журналістську правдоборчу «кар’єру». Хоча… чому завершувала? Адже колишніх журналістів не буває….
І це свята правда.
Тож запрошую переглянути дещо з найяскравіших фото-моментів моїх журналістських буднів, згадати дорогих серцю колег….
Це Алла Ігнатюк, Ігор Кордон (Теплик), Володимир Григорак (Заставна), Володимир Михайловський (Чернівці)….
І привітати зі святом тих, у кого ще є порох у порохівницях! І побажати усім моїм друзям і колегам гострого слова і многая літа!
Галина Тарасюк
