Моя мати звоне… В цьому році здоров’ячко підвело. Тому город не садила, вирішено було найнять матєрі помічників. По сусідству живуть три мужика. Один інвалід з дитинства (шось псіхіческе, але дуже добрий і сильний мужчина), другий — дід Василь, а третій — переселенець з Горлівки.
Як їздили до мами, то я пішла договориться.
Кажу: «хлопці, тут посадить нада…»
А горлівський такий одразу із знанням діла: «каво?». А Коля йому на те: «от стицько, у нас тіки городи садять».
Вобщим поговорили-договорились.
То вони потом два тижні ходили з вопросом: «тьоть Вєр, а коли вже садить?»
Ну, вобщим обсадились.
Навезла була мамі насіння всякого. І там — базиліки, мята, рута, тютюн декоративний, любисток і всяке таке для красоти і жизні.
Вобщим мать моя звоне:
— А, чуєш, а яке оте твоє бадилля должно сходить. Бо шось посходило, но я не понімаю, чи то щириця чи твоє зілля ото всяке?
— Мам, ну, воно пока дрібне, так зразу і не скажеш.
— Ото понавидумують буряни сіять!
— Мам, воно не бурян, воно вкусне.
— Так щириця тоже вкусне. Ти бачила як його поросята їдять?!
— Мам, ну я сподіваюсь, шо то не щириця.
— Вобщим, я його полоть не буду. А ти ото приїдь, дивись і питай його шо воно ото понавиростало, і чи його скосить чи їсти, чи шо ти там з ним робитимеш. І вобще в мене тут курі індичкам яйця підкинули. І от сьодні бачу шось індички в шоці такі. Сидять лаються, я — до них. А там двійко курчат.
— Канєшно, ти уяви який там індик в шоці.
— А півень отой конхіндольський з волосатими ногами, рішив, шо він главний собака на кутку. Гавкає на всіх і нападає. Сусідському селезню чуть дзьоба не одірвав.
— Боже, мама, які в тебе ото страсті — як в серіалі!
— Та такого в тілівізорі і не покажуть…
Татуся Бо
