Ліна Костенко для українців більше, ніж поет. Її твори належать до тих художніх здобутків нації, котрі не можуть бути разовим читанням – це своєрідні підручники духовного життя, з яких ми черпаємо снагу, як із криничних джерел. Її поезія насичує нас емоційною силою, шаленою національною енергетикою, глибинним філософським змістом.
Думаю, що їй особисто — ні. А Україні — потрібна. Звісно, ми пам’ятаємо її відмову на спробу Кучми дати якогось ордена: «Політичної біжутерії не ношу!». Та й у віці 91 року, який сьогодні відзначають шанувальники першої поетеси України, хто зна чи воно їй треба, те преміювання.
Коли раптом виявиться правдою, що партія «Слуга народу» висуне Ліну Костенко на Нобелівську премію, то вона, та партія, буде відправлена Поетесою куди подалі. Звісно, у найкоректнішій формі. Бо важлива не лише премія , а й те, хто тебе туди висуває.
Ліна не могла явитися світові в інший день — лише і тільки у Максимів! Інакше, очевидно, вона не стала б планетарною Ліною. За всіма «космічними парадами», саме сьогодні мала б народитися і легендарна Маруся Чурай… От коли варто святкувати Поезію, її торжество! Сьогодні, у День Максима і Ліни. Це велика благодать історії й Долі, це благий духовний знак України, що вони з’явилися на світ в один день.
Був у мене гріх. Одне видання запрагло поспілкуватися за літературу. Прийшов журналіст з телефоном, включив диктофон. «Ну, розказуйте…»
